Сни в тиші
Ластівка під водою
«Я чула, як вона кликала мене — не голосом, а тріпотінням крил.
Її тінь торкнулась мого сну, і в тій тиші я зрозуміла, що ще жива.»
— уривок із нічного сну суб’єкта Т-11, зафіксований Тишею
Вони казали, що птахи — це вигадка.
Що колись люди придумали істот, які літали між деревами і водою,
але ті істоти не витримали і впали.
Мовляв, крилата свобода не сумісна з виживанням.
У секторі Основа-5, куди мене перемістили після очищення, не було неба.
Була лише гладь — ідеально рівна, скляна поверхня між мною і зовнішнім.
Мені дали нове ім’я і мовчазне ліжко.
Я не питала. Не плакала. Не порушувала меж.
Бо якщо довго мовчати — тебе не чують.
А якщо тебе не чують — тебе не переформатують.
Але вночі…
Вночі я вперше побачила її.
Ластівку.
Вона летіла не над землею, а під водою.
Тіло її було чорним, як спогад,
а рух таким тихим,
що кожен порух розбивав мої сни на відлуння.
Я йшла за нею. Босоніж, хоч не пам’ятаю, коли востаннє відчувала землю під ногами.
Ми пірнали глибше й глибше,
і чим далі — тим менше було тиску.
А потім —
тиша.
Не та, що пригнічує.
Та, що розчиняє.
Я прокинулася з мокрим волоссям.
У кімнаті не було води.
Але пахло рікою.
Після цього я більше не говорила ні з ким.
Але сни приходили частіше.
Знаєш, у тиші їх чути краще.
#1354 в Сучасна проза
#488 в Містика/Жахи
Відредаговано: 12.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
