Життя в дитячому будинку

Через 3 тижні. По нас приїхали 2 тітоньки які забрали нас. Ми не били тривогу і не кричали. Ми слухняно сіли до них у машину і поїхали. Нас посадили у невелику машину на задні сидіння. Нас посадили так, що Зоряна сиділа по середині, а ми по краях. Ми їхали достатньо довго мене укачала дорога і я заснув, крізь сон відчув як Зоряна поклала голову на моє плече і також заснула. Лише Макар не довіряв їм і не зімкнув очей. Ми приїхали коли уже був вечір, на вулиці вже було темно. І нас розбудила одна з тітоньок. Ми ледве відкрили очі, і ми попрямували за ними. Нас завели в велику простору кімнату.  стояло 3 не великих ліжечками. ми зрозуміли, що тут ми будемо спати. Поклали речі переодягнулись і лягли.

Задзвонив будильник. На годиннику була 8:00.

• Дідько, я проспав. Худоба вже напевно їсти хоче.

Я піднявся і пішов годувати худобу. Після того як покормив худобу, побачив що мало продуктів. І зрозумів, що доведеться іти вниз у магазин. Зібрався, закрив усі хліви і підпер хату. І пішов униз, через хвилин 30 я уже був унизу в містечку. Раніше я спускався за хвилин 20, але то було давно і то не правда. Посміхнувся я про себе. Містечко було таким гарним, особливо восени. Я чимчикував не спіша. Йшов і насолоджувався красою, я був людиною моментом. Тобто я жив заради моменту кожен день і кожну годину. Після смерті дружини. Підійшовши до магазину якій був на половину заметений листям осіннім таким гарним. Що я не втримався і поклав декілька листочків собі до сумки.

• -  Доброго вечора, прекрасна пані. Посміхнувся я до продавщиці.
• - Доброго вечора, добродію.
• -  Дайте мені будь ласка мені палку ковбаси, 2 огірки, 2 помідори, капусту…

Я перераховував все що мені потрібно і дивився у прекрасні блакитні очі продавчині.

- Так, так. З вас буде 400грн. я протягнув їй гроші.

- Ось візьміть.

- А це вам. Вона дала мені льодяника

- Навіщо, ні дякую.

- Візьміть, візьміть. З посмішкою протягувала мені ту цукерку.

- Добре, лише по тій причині що мені дуже подобаються ваші очі і усмішка.

- Допобачення, пані.

- Допобачення, добродію.

Я вийшов з магазинчику на серці стало так тепло, у неї були очі моєї любої Зоряночки. Я з посмішкою почимчикував додому, поки я повернувся додому на годиннику вже була 22:34. Я пішов поклав продукти, і вирішив піти спати. бо хотілось завтра піти знову в містечко і побачити ці красиві очі. Я ляг і заснув.