я опинився в лікарні...

Настала знову ніч.

Я відкрив очі і не розумів де я. Я піднявся і оглянувся, і зрозумів що я у лікарні. Мам ? мам ти тут ?

- О ти відкрив оченята. Сказала медична сестра яка заглянула до мене, після того як почула мій голос

- А де мама?

- Поруч з тобою не було мами, були лише якась дівчинка і хлопчик.

В голові промайнули картинки як мама лежала, на траві біля магазину і вмирала. Я заплакав і тихенько прошепотів “мамо я вірю в те, що тобі там добре…”

- У тебе є батьки, або якісь родичі?

- Ні, я один залишився.

Тітонька лікар промовчала і пішла. А я залишився на одинці зі своїми думками. Мама розповідала, що тато десь у центрі України. Мені потрібно його знайте, але як якщо навколо Харькова наш ворог.

Я почув шурудіння в палаті, я не помітив як зі мною у палаті був ще один хлопчик.

- Хто тут?

-  Це я.

- Хто ти ?

- Мене звати Макар, а тебе як ?

З темряви я побачив хлопчика на 2 роки старшого за мене. У нього був гупс на руці.

- Мене звати Данилко.

- Радий знайомства, а що з твоїми батьками, що ти один?

- Тато воює, а мама померла коли була в пошуках їжі. Сказав я і опустив голову до низу

- Я також один батько воює, а маму не врятували з під завалів школи.

- Зрозумів, співчуваю. Промовив я.

- Давай дружити? Задав несподівано таке питання Макар.

- Давай. Мені дуже сподобалось те, що ми схожі по ситуації і по характеру.

Я прокинувся в холодному поту. Я вже не міг бачити ці сни, але у мене не було вибору. Тому я встав випив води, і знову ляг у ліжко з надією , що цей сон не буде мати ніякого продовження. Але ж як я помилявся…

Я відкрив очі в підвалі в лікарні і біля мене був Макар.

- Нам треба вибиратись звідси, ми тут не зможемо вижити.

- Я також про це думав, але не думав що ти погодишся.

Хлопці почали обдумувати план. Після відбою тривоги, ми вирішили діяти.