Втрата сестрички і тітки, які боролись до останнього...

Минуло приблизно 2 тижні.

На день бувало по 3 тривоги ми ходили і сиділи в підвалі. Ми вже всі були втомлені від цього всього, якщо будемо залишатись ночувати вдома то можемо втратити свої життя.

Я говорив з татом він був в гарній камуфляжній формі і казав, що вже скоро буде перемога і скоро він повернеться. Емілія була така рада бачити тата через телефон, що аж заплакала так як і мама. А я розповідав татові, який я сміливий і як я всіх тут захищаю. Тато мною пишався, я розповів про те що хочу стати як він, а у нього покотилась сльоза по щоці. Я знав, що це сльозина гордості за мою мужність.

 Скоро буде рік як почалось повномасштабне вторгнення на територію України. На вулиці зима, холодно, дім не встигає  опалюватись через постійні відключення світла.

Тьотя Женя пішла у магазин. Вдома вже не було, що їсти. Мама відмовляла казала, що якось перебудемо, але тьотя Женя все-одно стояла на своєму. Вона одягнулась взяла гроші і пішла. Катю і Максима вона залишила на маму. Ми всі сиділи і чекали тьотю Женю. Минуло 10, 15, 30 хв , тьоті Жені досі не було. Минуло ще 15 хв, і почалась повітряна небезпека. Ми пішли пересиджувати у підвал.

- А що з нашою мамою буде ?

- Все буде добре.

- Вона ж повернеться?

- Так звичайно, куди вона вас таких хорошеньких покине.

Минуло 2 години тривога ще тривала ми лише чули вибухи, ми позасинали. Лише мама не закрила свої прекрасні оченята. Минуло ще 2 години, ми тільки почули як пролетів літак. І через годину пролунав відбій. Ми повернулись у квартиру, але там не було тітки. Ми почали переживати і дзвонити в поліцію. Через 2 години нам повідомили, що вона стояла в черзі в магазин і був прильот і вона померла. Її тіло знайшли в декількох метрах від магазину, а у руках у неї була булка хлібу, яку вона мала донести додому. Ми похоронили тітку з усіма почестями наскільки дозволяла наша ситуація і забрали під свою опіку Катю і Макса.

Сніг потрохи починає танути. Схоже вже весна, на вулиці та в підпалах мокро й сиро. І Емілія захворіла їй довелось лягти у лікарню, ми всі разом ходили кожен день до сестрички. До одного дня, почалась тривога, а під час тривоги не можна відвідувати пацієнтів. Ми пішли в підвал перечекати тривогу, а лікарня була не далеко від нас в 15 хв від квартири. Десь біля нас було чути вибухи, але ми не звертали уваги. Ми лягли і позасинали, прокинулись від того що будинок трусився. Ми подумали, що прилетіло в сусідній будинок. Через 20 хв прогудів відбій повітряної тривоги. Ми виходимо, а попало в лікарню в якій лежала сестричка, мама заплакала. І з криками побігла до лікарні в надії, що сестра жива. Мама гукала її з під завалів, але без результатів. Мама впала і почала кричати і розгрібати землю я зупинив маму і обняв. Катя і Макс також підійшли і обняли її. І так нас залишилось 4. Я плакав уночі, тихенько поки ніхто не бачить і не чує бо життя нас чотирьох на мені.