Переїзд до тітки.

Ми з мамою і з сестрою знову у підвалі. Тривога почалась неочікувано, ми хотіли піти в підвал школи де кращі умови. Я чую знову вибухи, але я сміливий обнімаю сестричку і маму і заспокоюю їх. Мама сказала, що  тато захищає нас від злих людей. Я виросту і хочу стати, як тато щоб захищати Емілію і маму.

Вибухи наближаються, мама каже що тато скоро нас врятує і ми більше не будемо чути ці страшні вибухи, і крики з під завалів. Вони такі лячні, що аж мурашки по тілу пробігають. Мама кожну ніч плаче біля нас, я знаю що вона плаче бо їй дуже страшно, але я знаю що тато скоро нас врятує і весь наш Харків. Мамо, що це летить?

• Тихо синку це не до нас.

Світло блимнуло і зникло, декілька хвилин і вибух.

• Мамо, це де ? куди попало ?
• Не знаю синку, мине загроза глянемо.

Відбій повітряної тривоги. І ми вийшли на вулицю.

• Мамо, мамо , моя школа…
• Не переживай, все буде добре.

Я стояв і чув крики людей під завалами, і дякував богу, що нас там не було. Школи майже не було, залишився лише силует будівлі. Спогади, скільки спогадів. Я згадував як бігав з Андрійком по школі, ще тоді Пашка жив тут. Як я Аллу за косички дьоргав ,а потім мене вчителька сварила. Як я приходив додому, з білими колінами бо їздив ними по паркету. я обійняв маму та сестру.

- Все ж буде добре, мам ?

- Так, звичайно дітки мої.

Я взяв сестру за руку і ми пішли в квартиру. Вікна були вибиті від хвилі удару. Від квартири майже нічого не залишилось. Ми узяли речі, найважливіші. Емілія взяла свого ведмедика, якого любить дуже сильно, а я взяв книжку яку мені подарував тато, і машинку яку мені подарував Андрійко…

Мені його не вистачає, відчуваю себе дуже самотньо без його. 

Ми пішли жити до родичів до маминої двоюрідної сестри, хоч вони не дуже і спілкувались. Проте в неї був син і дочка, вони дуже класні. Їх тато також захищав наш Харків. Минув тиждень і ми йшли в підвал.     

• Мамо ми думали все закінчилось хіба ні ?
• На жаль ні, мої хороші, але скоро все буде добре.

Мама взяла сестру на руки і ми пішли у підвал. У там були зручні стільчики на яких можна по спати. Ми взяли з собою газову плину, на випадок якщо повітряна тривога буде довго. Також був стіл, на який ми поставили свічки і продукти. Я заснув прокинувся від звуків, тьотя Женя і мама шептались про те що коїться. Я такий був змучений, що знову заснув. Коли я знову відкрив очі мама уже сиділа поруч з сестричкою і обіймала нас. А я лише чув як щось летить, мені було страшно і холодно. Я мамі не сказав, що мені погано я ж сильний і мужній не буду ж я через це маму турбувати.

Вибух і я закрив очі. Відкрив я уже їх у квартирі у тьоті Жені біля мене тихенько сопіла Емілія, яка не відходила від мене. В той момент зайшла мама з молоком і медом в чашці, мені стало легше і я знову заснув. Прокинувся, я від того що мама мене несла кудись. Знову у підвал, знову почалась тривога. Я спав мені було дуже спокійно на душі. Емілія гладила мене по чолі і обіймала коли я починав труситись.

• Дань все буде добре нас тато захищає.
• Да, я знаю.

Я прокинуся від того що вибухи стали сильніші, і ближче до нас.

• Мамо, нам страшно.

Мама підійшла і обійняла нас.

Вибух і все здригнулось.

- Це де ? сказав Максимко

- Скотини в дитячий будинок знову попали. Переляканим голосом сказала тьотя Женя

- Там же укриття, хіба ні ? запитав я

- Нажаль так, сказала мама

- Головне, що з нами все добре. Сказала Емілія

- Це все молитви мамо, і тато наш. Сказав я

Через пів години пролунав відбій. Ми видихнули з полегшенням, що ми живі. Коли ми вийшли ми побачили, що від дитячого садочку де я, знайшов перші знайомства та місце в якому промайнуло моє дитинство, нічого не залишилось.