Частина Перша - Знову...

Великий палац, з розкішними залами,  розкішним інтер'єром та тоннами дорогоцінного каміння. Багато народу,  всі в вечірніх пишних сукнях, а на обличчях  маски різні за кольором та формою. Це все неймовірно гармонійно виглядає разом, ще й з цими свічками навколо. В цьому залі жодної лампи, лише вогні тисячі свічок, які зачаровано мерехтять додаючи шарму цій атмосфері.

На мені червона сукня, з дрібним дорогоцінним камінням на грудях, які наче іскрами спадають до низу. На рукавах елементи золотої тканини, яка теж присутня на нижній частині сукні. Не зважаючи на те що вона щільно прилягає до тіла та підкреслює його рельєф це не заважає рухам аж ніяк. Навколо купа народу теж урочисто одягнених, багато жінок в прекрасних пишних сукнях та чоловіків в таких самих костюмах.

Підіймаю очі, щоб розгледіти, що попереду і куди мені прямувати. Бачу знайому постать і ...

- Знову... він.- я не рухаючись спостерігала за хлопцем, що йшов в мою сторону.

Він тихо, не промовивши жодного слова бере мене за руку і веде у натовп закружений у танці пар. Ми кружляти  повільно тримаючись за ритм мелодії, яку виконував оркестр у кутку. Він переплітає зі мною пальці, а іншою рукою торкається талії й ми невимушено танцюємо в сяйві воскових дів.  

Він вже не вперше з'являється тут, прямо тут, в моєму сні. Я не знаю коли це почалось і чесно кажучи не хочу, щоб це закінчувалось. Але є одне,  що бентежить мене навіть зараз...

Я можу розгледіти все : його зріст, підтягнутий рельєф тіла, тату, яке виглядає не зважаючи на довжину  рукавів його чорного піджаку, все! Але не його обличчя. Я бачу його неймовірне, наче шовкове волосся, яке з останньої зустрічі трішки подовшало, але не заважало цьому хлопцеві бути неймовірно-красивим та загадковим в моїх очах.  

Сьогодні на ньому була маска, така ж чорна, як і його костюм та біла троянда  в кишені на грудях підкреслювала його смак у вбранні, хоча впевнена це від нього абсолютно не залежало. Хотілося б бодай очі розгледіти, але вони наче в димці або ж заховані тінню свічок навколо, наче ті допомагають незнайомцю лишатися загадкою для мене.

Ми танцювали кружляючи залом доки він не зник. Я не дивувалась, тому що так завжди, він з’являється ні звідки й так само зникає лишаючи після себе теплий присмак чаю в зимну погоду.

Я вирішила вийти на балкон будівлі та подихати свіжим повітрям.  Вітер ніжно, майже не вагомо торкався мого волосся. Я насолоджувалась  горами, які були далеко, ближче до лінії горизонту. Доки моєї руки не торкнулась чиясь рука ....

***

Я підстрибнула на ліжку, та швидко перевела очі в сторону годинника.

- Трясця, я запізнююсь! - підірвавшись з місця лечу вдягатись,  чистити зуби, снідати - і це все одночасно!

Я б не турбувалась якби запізнювалась на зустріч чи автобус, але запізнитись на літак я не могла ! Я обіцяла подрузі, що прилечу її навідати тим паче на мене там теж чекає робота.

- Боже, дякую, що  речі зібрала ще вчора - виштовхуючи валізу з дверей квартири-студії стараюсь не вбитись на сходах. Внизу на мене чекає таксі яке, я дуже на це надіюсь, швидко довезе мене до місця призначення. Не дивлячись на те що літак в мене через три години, до аеропорту мені їхати півтори, а то і дві. Я добряче  схвильована і мене переповнюють емоції від скорої зустрічі з близькою людиною. Вона, точніше Іра, поїхала до Південної Кореї коли їй було лише шістнадцять, та ніби то пройшла якесь круте прослуховування.  Після тривалого навчання її помітив крупецький хореограф, якого дівчина обожнювала. Він, в свою чергу, про двинув її по кар’єрних сходах так високо, що вона навіть на телебаченні часто світиться. Коротше, вона тепер зірка у сфері хореографії. Не так давно її помітили "Big Hit enterteiment"  і запропонували роботу. І хто від такого відмовиться?

Тепер Іра хореограф досить відомої групи, та що там казати я пищала від захвату коли вона сказала, що ставить хореографії самим BTS ! Ну як пищала, я вже не так сильно розбираюсь в її корейцях, хоча були часи коли я теж їх слухала тому маю уявлення в сучасних групах, піснях, та в загальному що наразі твориться в цій сфері. Чесно я дуже рада за неї, тому так рвусь зустріти її. Це не перша наша зустріч продовж усього часу, але вона найочікуваніша, бо я їду до неї жити й точно не на короткий проміжок часу!

Але все по черзі, часу вдосталь щоб все розповісти. 

Мене звати Оксана і мені 22 роки.  Я працюю фотографом вже довгий час, проте це не основна моя робота я також інколи пишу пісні та випускаю їх на все відомих інтернет платформах, фанатів не мільйони, але і цього мені вдосталь. Мого імені ніхто не знає, бо публікуюсь під псевдонімом, а в інтернеті про мене інформації як про співачку - нуль, тому вважаю це як моє хобі котре теж приносить кошти. Робота фотографом основний заробіток та можливість подорожувати, а завдяки досвіду знайти роботу мені досить легко. Я працювала в багатьох країнах, з багатьма моделями, тому з впевненістю скажу що роботою я задоволена.

Їхати до Кореї це звісно круто, але переїзд до іншої країни, на досить довгий час, не так вже й  легко. Потрібно вивчити мову, традиції й все таке, але коли в тій країні живе твоя подруга, то мова вчиться швидко, що цього навіть не помічаєш, а традиції то не так важливо. Головне якось комунікувати, а все інше саме собою налагодиться.

Подякувавши таксисту вийшла з машини  та пішла до аеропорту, показавши свій квиток мені вказали напрямок в якому потрібно йти до літака. Зайнявши своє місце, яке звісно було поруч з вікном, я вкрилась ковдрою, котру мені запропонували при вході до літака, вирішила подрімати.

***

Навкруги поле. Густий туман ліг ковдрою на землю. Я навіть не могла розгледіти кінчики пальців на лівій руці. Навколо тиша, та така що було відчуття, що голова от-от зірветься від цього небажаного тиску. Зліва від себе почула шорох, а потім як щось хоче торкнутися моєї руки. Я заклякла з переляку чекаючи на дії когось чи чогось з надією, що це не зашкодить мені.