Розділ 8. Милий сміх — прихована жорстокість?

На наступну репетицію Влад не тільки не запізнився, а прийшов раніше. Перед собою він помітив дівчат, які про щось гомоніли та створювали так багато шуму, ніби хлопець перебував у курнику. Прийшла керівник ансамблю та наказала припинити галас.

— Ну, нарешті, бо з таким криком можна з глузду з'їхати! О, а вона тут що робить? — здивувався Влад, помітивши ту саму дівчину, яку він побачив на попередній репетиції.

Дівчата вийшли на сцену, аби відпрацювати свій концертний номер. Вони почали співати, а Влад вглядався в обличчя незнайомці. Вона була такою серйозною, навіть помічаючи його погляди, все одно відверталася. 

Хлопець почав вслухатися і зрозумів, що чує її голос найчіткіше з усього різноманіття. Здавалося, він був, наче живий, а дівчина без зусиль керувала ним, надаючи все нових звучань.

— Нічого собі! Такий голос, аж захоплює, — Влад сидів, ледь не роззявивши рота. 

Він помітив, що дівчина зійшла зі сцени сумна та самотньо сіла в одне з крісел залу, в той час як інші дівчата весело балакали одна з одною.

— Цікаво, чому вона сумує? Так, стоп! Хіба мене це має хвилювати? Тим більше, таких дівчат є багато. Взагалі, зараз потрібно сконцентрувати увагу на тому, аби добре відіграти свою партію. Цікаво, де ж Андрій? — Влад уже очікував на друга, трохи нудьгуючи.

Раптом до зали забігла якась дівчина та рвучко підійшла до незнайомки. На її появу та відповіла в'ялою посмішкою.

— Привітик, Аню! Як ти? Чому така кисла, як та квашена капуста? — запитала непосидюча подруга.

"Так от, як її звати", — задумався Влад, сміючись над порівнянням Ані з капустою.

Через декілька хвилин до приміщення зайшов Андрій і жестом показав на закулісся. Влад піднявся та пішов за другом. Ось вони уже налаштовують саксофони, а потім виходять на сцену, ставлячи пюпітри (підставки для нот) перед собою.

Граючи, хлопець краєм ока помічає погляди Ані на собі, а ще те, як обурюється подруга через якусь незвідану йому причину.

"Хм, невже оцінює мене? Цікаво, що ховається всередині за цією неприступною фортецею?" — задумався хлопець, проте одразу згадав про "індика", і цікавість миттю зникла з радарів його свідомості.

Взагалі дні для хлопця минали дуже буденно. Просидіти на уроках, пізніше погуляти з друзями, а потім дівчата. Багато дівчат, які напружували своїм інтересом до нього. Звісно, це дуже підіймало його самооцінку, проте в якийсь момент жахливо надоїдало.

"Складно бути таким популярним, — подумав Влад, будучи під прицілом прикованих до нього поглядів. — Але водночас мені це подобається".

Хлопець прийшов до музичної школи — єдиного місця, де він може не хвилюватися за свій спокій. Влад повністю поринав у гру на інструменті, досягаючи все більше успіхів. Під час виконання твору йому здавалося, що не існує нічого та нікого. Тільки він та саксофон. Це і дозволяло хлопцю так чуттєво виконувати різні мелодії.

Заняття промайнуло надто непомітно, але Владу не хотілося покидати приміщення музичної школи. Ця будівля стала для нього другим домом.

Тепер він прямував похмурими вулицями міста до автобусної зупинки. Попри те, що Влад був із заможної сім'ї, ніхто його не розбещував, а батько завжди привчав до простоти та до того, щоби заробляти гроші самому. Чоловік не був скнарою, але хотів, аби його син виріс працьовитою та наполегливою людиною.

Ось він уже на місці. Оглядаючись навколо, хлопець помітив, що все посіріло. Навіть парк не виглядав таким багряно-жовтим. Здавалося, що все встигло поблякнути від похмурості погоди. Обернувшись, він помітив знайоме обличчя та зухвало усміхнувся.

— О, це ти? Ну, що ж, приємно бачити тебе знову, — промивив Влад.

— І тобі привіт, — Аня одразу перестала витріщатися, щоби він не помітив.

— А ти звідки так поспішаєш? — запитав хлопець.

— Я з музичної школи, — відповіла дівчина, ледве приховуючи хвилювання.

—  Я теж звідти, був на занятті, пограв на саксофоні, — Влад показав на футляр з інструментом. — До речі, а ти на чому граєш?

— На фортепіано. Цікаво, як ми з тобою так розминулися? — задумалася Анна.

— Якось так вийшло, Аню, — відповів Влад та усміхнувся на всі 32. 

Хлопець помітив, що справді здивував дівчину та вперше побачив її посмішку.

"А вона симпатична", — замислився він.

Їдучи в автобусі, виявилося, що у них є деякі спільні інтереси. Їм подобалися однакові співаки та стилі музики. Для хлопця було дивиною, що, на перший погляд, серйозна дівчина є такою життєрадісною.

Його зупинка. Вулиця ще похмуріша за всі інші. Хлопець проходить повз стіни, помальовані графіті. Заходячи у якийсь куток, він чує, як падають краплини з дірявого та "імпровізованого" даху. 

Влад відчиняє двері, які у відповідь скреготять до болю у вухах, повідомляючи про прихід гостя. Приміщення було слабо освітлене та наводило на атмосферу хвилювання та мороку. Десь тихо лунали реп-пісні, і відчувався запах сигарет. Влад закашляв від такого "міксу" у повітрі. Він поглядом шукав особу, яка запросила його у це місце. 

Раптово світло згасло, і лише від однієї з ламп йшло легке світіння, біля якого стояла Аліса.

Підходячи до дівчини, Влад запитав:

— Це що взагалі таке? Куди ти мене привела?!

— Владику, заспокійся, — заговорила Аліса приторно солодким голосом. — Тут просто моя компанія розважається.

— Я бачу, як ви тут проводите дозвілля! Ану, швидко, розповідай, що ти хотіла, бо я не можу знаходитися у цьому місці довго! — Влад знову кашлянув.

Хоч він і був популярним, проте всіляких шкідливих звичок завжди уникав, вважаючи це марною тратою грошей та псуванням свого здоров'я, яке ще точно знадобиться.

— Котику, я тобі зараз все розповім, — Аліса почала свою розповідь, але Влад перебив її на півслові:

— Я тобі не котик! І не один з твоїх залицяльників, запам'ятай це, будь ласка.

— Гаразд-гаразд, отже, я маю одне завдання для тебе, — дівчина граційно нахилила голову до його вуха, нашіптуючи про свій задум.