Розділ 7. Раптовий сум промарнованого дня

З самого ранку Аню не покидало почуття смутку. Навіть улюблені млинці з джемом не додавали їй позитивного настрою. Вдягнувши навушники, сидівчина включила найсумніші пісні з плейлиста. Уночі вона плакала, але не могла зрозуміти чи уві сні, чи наяву. На її заспаному обличчі виднілися сліди від висохлих сліз.

Надворі падав дощ. Збираючись у поспіху, Аня забула парасолю. Їй було байдуже, погода не нагадувала більше про той шарм, який вона обожнювала. Тепер це була просто гама сірих кольорів, змішаних з болотним відтінком мокрої землі та чорного листя.

Трохи змокнувши, Аня зайшла до класу, як завжди, вчасно. На неї чекала ненависна фізика, що зовсім вивело дівчину на сумний лад. На її товаришів чекала несподіванка. Зазвичай усміхнена, оптимістична у найпохмуріші дні Аня не промовила ні слова. З її уст лиш деколи чулися тихі схлипування. Друзі намагалися розпитати у неї, що стало причиною її раптового суму, бо тільки вчора вона була готова роздати свою радість усьому світу. Та Аня, ніби в рот води набрала, мовчки відверталася від усіх. Дівчина не хотіла ділитися ні з ким, на її думку, жалюгідними хвилюваннями і псувати комусь настрій.

Тож, не розмовляючи ні з ким цілий день, Аня пішла до музичної школи. Анну дратувало усе. Здавалося, що її злість вибухне ледве не з вулканічної силою. У такі моменти до неї не варто було підходити. Звичний для неї гул музичних інструментів став просто нестерпним набором звуків. Весь світ почав бути чимось жахливим. Цей стан був для Ані дуже незвичним, так як вона ніколи так сильно ні на що не злиться і досить швидко відходить від поганих емоцій, а тут якась дивина.

"Ох, ці гормони! Не дадуть заспокоїтися! Ще й кохання звалилося на мою, і без того забиту, голову!" — такі думки просто засіли у голові дівчини, але вона мусила бути спокійною, як би важко не було стримати своїх емоцій.

З серйозним обличчям і мовчазним виглядом, вона попрямувала на заняття з фортепіано. За весь урок вона не вимовила ні словечка. Тільки декілька разів "агакнула" та кивнула головою. Така поведінка занепокоїла і учительку, і маму. Досить дивно було бачити зазвичай життєрадісну та оптимістичну Аню такою похмурою. Мама знала, що розпитувати про емоції у своєї доньки не варто, якщо вона захоче, то розкаже сама, але жінка хвилювалася за неї. Це було досить сильним принципом Ані. Всі свої емоції вона тримала у собі, тому важко зрозуміти її поведінку, не спитавши про її настрій та думки.

— Ксеніє, як ти вважаєш, що могло трапитися? — запитала Юлія Ігорівна — вчителька Ані з фортепіано, яка була колегою її матері.

— Чесно, я не знаю, але так хвилююсь за неї, хоч би чого поганого не сталося, — стурбовано відповіла мама.

— Може, вона закохалася? — припустила вчителька.

— Все можливо, підлітковий вік — вік першого і, зазвичай, невзаємного кохання, тому варто буде запитати Аню про це, — промовила Ксенія Василівна.

Вдома настрій не став кращим, але потихеньку підіймався. Аня, вирішивши розігнати свою меланхолію, включила веселі пісні, під які хотілося не те, щоб танцювати, а запалювати! Звісно, спочатку її трішки дратувала така різка зміна стилю, але згодом настрій став просто чудовим. Мама зітхнула з полегшенням, почувши, як Аня співає. Для неї це було знаком, що у її донечки хороший настрій. 

— Доню, привіт, як у тебе справи? — невимушено запитала мати.

— Привіт, мам, все гаразд. Якщо ти хотіла в мене спитати про мої перепади настрою, то не хвилюйся. Це звичайна річ у підлітків, тому не дивуйся, — пояснила Анна, стараючись не хвилювати матір.

— Добре, тоді я не буду турбуватися. А, може, тобі хтось подобається? — цікавлячись, запитала Ксенія Василівна.

Аня не знала, як відповісти на це питання, адже ще досі не змогла визначитися у цьому плані. Але Влад поступово оволодів її думками і виходити з них не збирався.

— Чесно, у мене є симпатія, проте я ще не знаю, чи надовго вона, чи буде короткотривалою, — замислилася дівчина.

— Оо, доню, це чудово! І хто цей хлопець? — мати поглянула на дочку, очікуючи на відповідь.

— Я поки що не буду тобі розповідати хто він, аби не робити поспішних висновків, гаразд? — сказала Анна, надіючись на мамине розуміння.

— Добре, донечко, але пізніше обов'язково розповіси, — жінка заспокоїлася, бо тепер знає причини дивної поведінки доньки, і може цим не перейматися.

Аня сіла за уроки, роздумуючи над, на її думку, промарнованим через "індика" днем. Дівчину так напружувала вся ця ситуація з Владом, адже у ній боролися закоханість та багато сумнівів. Вона знала, що йому не можна довіряти, але водночас хотіла поспілкуватися з ним, попри попередження подруги.

"Недарма кажуть, що любов є сліпою. Будь-якому "індику" будь-що пробачиш через кохання. Це, напевне, так і працює. Ти не бачиш недоліків, а коли помічаєш, то стараєшся їх швидше забути. Адже як у такого класного хлопця можуть бути якісь погані риси!? От і я стала черговою закоханою дурепою, яка не бачить, або не хоче бачити іншого боку медалі під назвою "Влад". Помічаючи тільки зовнішній вигляд, навіть не знаючи характеру та його внутрішнього світу", —дівчина здригнулася від неочікуваного дзвінка. Це була Аля.

— Як справи, подруго? Що таке з настроєм сьогодні? — запитала дівчина, проінформована Ксенією Василівною.

— Вже все гаразд, просто ці думки не виходять з моєї голови, заважаючи, та дратуючи мене, —напружено відповіла Анна.

— Аню, не кажи, що ти повністю втратила голову від цього "індика"? — Аля хвилювалася, бо знала, як Влад "обожнює" розбивати серця.

— Не повністю, проте, мені здається, що я дуже швидко з'їду з глузду через це, — настрій дівчини знову впав.

— Спробуй відволіктися та сконцентрувати увагу на чомусь іншому. Я знаю, це важко, але варто відпустити і забути його, — промовила Аля, надіючись на те, що подруга прислухається до її порад.

— Гаразд, — байдуже сказала дівчина, думаючи над тим, як буде далі займатися самокритикою через ці почуття, які не хотіли покидати її.