Розділ 6. Дивний День народження

Цей день не передбачав для Ані чогось незвичного. Просто похмурість та буденність, яка буває зазвичай. Школа, музична школа і дім — вже завчена до нудоти дорога. Тож із настроєм "втомленого школяра" дівчина провела свій день. Думка про те, що зараз їй потрібно ще грати дратувала не на жарт. Хотілося відпочити, а не "тирлінькати" по клавішах. Проте життя — це несправедливість, тому втішивши себе тим, що додому через 45 хвилин, Анна пішла на урок. На жаль, він виявився невдалим. Аня не встигла вивчити декілька лінійок твору, і за це прослухала лекцію про те, як потрібно розподіляти свій час. 

Вислухавши все, дівчина вийшла із "покерфейсом", ніби нічого не сталося. Попрощавшись з мамою, яка була в той час в музичній школі, вона побігла на автобусну зупинку. З не дуже хорошим настроєм, прямуючи по вулиці, Аня побачила знайоме обличчя і одразу зрозуміла хто це. Вона не вірила власним очам, але це був він.

Її серце затрепетало, помітивши Аню, хлопець зухвало всміхнувся. "Невже він вміє так гарно посміхатися?" — дівчина не могла відвести від нього погляд.

— О, це ти? Ну, що ж, приємно бачити тебе знову, — промивив Влад.

— І тобі привіт, — Аня одразу перестала витріщатись, аби не поставити себе у незручне становище.

— А ти звідки так поспішаєш? — запитав хлопець.

— Я з музичної школи, — відповіла дівчина, ледве приховуючи хвилювання. Їй не вірилося, що він став таким ввічливим до неї. Сон збувається?

—  Я теж звідти, був на занятті, пограв на саксофоні, — Влад показав на футляр з інструментом. — До речі, а ти на чому граєш?

— На фортепіано. Цікаво, як ми з тобою так розминулися? — задумалася Анна.

— Якось так вийшло, Аню, — відповів Влад та усміхнувся на всі 32. 

"Він знає моє ім'я?! Нічого собі!" — Анна здивувалася ще більше. 

Усередині щось перевернулося, ніби стався вибух. Вогник у її душі ще сильніше запалав. Поговоривши вже у реальності, Аня зрозуміла, що закохалася у нього. Ця розмова, це волосся, очі. Дівчина розуміла, що ці почуття помилкові, і він може розбити їй серце, але вони брали над нею контроль.  

"От же "індик" харизматичний! Він, напевне, зараз такий ввічливий, а потім — хрясь! І моє сердечко вже розділене на багато маленьких шматочків", — сумніви витали у її голові, але розбивалися об скелю надій на взаємність.

Серйозна раціональність Ані кудись зникла, її голос заглушив стук закоханого серця. Дівчина запам'ятовувала кожне слово, яке виринало з його чарівних уст. Її обличчя розтягнулося у неприродньо великій, але радісній усмішці. З автобуса вона вийшла абсолютна щаслива, ці миті були настільки чудовими, що дівчина забула про невдалий день.

Упавши на диван, Аня одразу подзвонила Алі, щоб розповісти про цю надзвичайно важливу подію. 

— Аню, ти пам'ятаєш, що я тобі казала? — серйозно запитала подруга.

— Так, звісно, — Анна почувалася винною перед Алею, адже вона попереджала про такі наслідки цієї закоханості.

— Будь ласка, будь уважною, тому що Влад не є милою людиною. Це дуже підступний хлопець, який за маскою ввічливості виношує якийсь план, аби зробити боляче, — дівчина спокійно пояснювала про нього Ані, проте хвилювалася, щоби цей "фазан" не заподіяв її подрузі нічого поганого.

— Я тебе розумію, але він говорив так легко та щиро, — розгублено промовила Анна.

— Це його головна зброя! Йому запросто втертися до тебе в довіру без великих зусиль, лиш сказавши декілька слів або доторкнувшись. Таке враження, що Влад прочитав купу книг по психології, тому будь обачною та обережною, — проінформувала Аліна подругу та видихнула з полегшенням. — Надіюся, ти не накоїш дурниць?

— Дякую, Аль, обов'язково прислухаюся до твоїх порад, — з вдячністю відповіла Аня.

Поговоривши ще годинки зо дві, дівчина вирішила писати домашнє завдання, та думки про нього не давали зосередитися на навчанні. Її одразу охопило відчуття смутку, Ані не вистачало його.
Ох, ці підліткові драми! Сидячи в задумі, дівчина навіть не помітила, як додому повернулася мама. Швиденько замкнувшись у кімнаті, ледь написавши всі уроки, вона подалася спати. Аня ще не знала наскільки зміниться її життя, але усе по порядку.

Чомусь дівчина не могла заснути, щось не давало їй поринути у сон. Це було дивно, можливо, мала статися важлива подія. Аня одразу згадала про свою інтуїцію, яка майже ніколи не підводила,але чомусь внутрішній голос мовчав. Із відчуттям неясності героїня заснула через деякий час.

Звичайний ранок, який не передбачав нічого важливого, та відчуття якоїсь урочистості переслідувало її. Дівчина вирішила переглянути дати у календарі. Можливо, вона забула про якусь подію. Побачивши дату, Аня роззявила рота і не вірила – це був її День народження! Настільки захопившись всіма справами, у неї зовсім вилетіло з голови, що скоро її день!

Стук у двері. З – за них долинав голос мами, який наспівував мелодію "Happy Birthday". Жінка увійшла з великим тортом і привітала доню з 16-літтям.

— Вітаю, сонечко! Ти уже така доросла, аж не віриться, — зі сльозами промовила мама. — Я вирішила подарувати те, що тобі точно сподобається.

У коробці виднілися великі і класні навушники! Вони видалися Ані знайомими. Взявши їх у руки, дівчина зрозуміла, що ці навушники вона бачила у своїх снах. Подякувавши та обійнявши маму, дівчина пішла до школи з крутою обновкою. У нових навушниках музика, яку Аня переслухала сто разів, звучала по-новому. Вона чула нові баси та інші деталі фонограми, які були додані аранжувальником або звукорежисером. Це захоплювало її. У них дівчина уявляла себе Бунтаркою.

Телефон завібрував, і на нього прийшло повідомлення від Алі з привітаннями. Аня посміхнулася та впевнено попрямувала вперед. 

Переступивши поріг класу, до Ані долинули не гучні привітання її друзів. Якщо іншим було до лампочки, у кого яке там свято, то товариші нашої школярки добре пам’ятали про нього. З хорошим настроєм дівчина сіла за парту. Звичайно, що всі були вражені класним подарунком іменинниці.