Розділ 5. Зміни

Вона бачить його. Те саме русяве волосся, ті самі очі та хода. Аня зачервонілася, але ніхто цього не помічав. Усі були під впливом музики та атмосфери досить таки крутої дискотеки.

Звичайно, що він знав Анну лишень під прізвиськом Бунтарка, тому вона одразу привернула його увагу. Дівчина була на сьомому небі від щастя. Хлопець, який їй так подобається звернув на неї увагу!

Проте Аня забула, що вона не в реальному світі, а у сні. Там її знали всі, тому не було дивним те, що він підійшов до неї. Анна вирішила подивитися на те, як вона виглядає. Дівчина не впізнала себе. Яскрава зачіска, модний одяг, круті навушники.

Та раптом доторк до плеча і знайомий голос. Затамувавши подих, Аня обернулася. Це був Влад. Здавалося, дівчина розтане, як шоколад у фонтані. Але усе було не так і погано, все ж таки у сні вона була впевненою, крутою. Анні хотілося бути такою і в реальності. 

Розмова потихеньку зав'язувалася, вони знайшли спільну мову. Виявилося, що у них багато спільних інтересів, хоч були досить великі розбіжності.

Влад у сні не дуже відрізнявся від того, яким був у реальності. Розповім про нього детальніше. Про його зовнішність ви вже знаєте, проте він був високим на зріст та гарної статури, бо займався спортом. Хлопець із заможної сім'ї, яка має власний бізнес. 

Батьки давно помітили у Влада здібності до музики, тому у віці семи років хлопця віддали на навчання до музичної школи. Йому дали змогу обрати будь-який інструмент, і його фаворитом став саксофон. З роками Влад все віртуозніше грав на ньому, а батько почав задумуватися над його кар'єрою у музичній сфері і не заперечував, якщо син не обере сімейну справу. Та сам хлопець ще не визначився через власну легковажність. Йому було не до того, адже всю увагу займали дівчата, які намагалися завоювати його серце. Звісно, він лиш кепкував з них, бо відчував, що ні жодна йому не підходить, проте ніколи не був проти пофліртувати. 

Ніхто і ніколи не міг зрозуміти, що відбувається у його голові і чому він так дивно поводиться, адже Влад нікому не довіряв, окрім свого друга Андрія. І ні жодна людина у школі не знала його характеру, який залишався для них загадкою.

Пробувши у клубі декілька годин, Аня вирішила йти додому. Це вперше, коли сон є настільки довготривалим, але вона не могла залишатися у приміщенні вічно.

Звичайно, Влад, як джентельмен, провів нашу "Джульєтту" додому. Уві сні вона жила там, де і в реальному житті. 

Якщо ви думали, що все закінчилося, як у відомих мелодрамах — поцілунком, то ні! Ви помилилися! Він міцно обійняв Аню на прощання і пішов, залишивши дівчину біля дверей. Тільки, будь ласка, не закидайте мене помідорами як автора за неромантичність даної ситуації. Це був маленький відступ. А зараз повертаюся до героїні.

Дзвінок будильника, і Анна ледве відкрила заспані очі та зрозуміла, що потрібно повертатися до реальності, але у голові промайнула ще одна думка.
— Я запізнююся!! — прокричила у своїх заспаних мізках дівчина. Нашвидкоруч зібравшись, Аня побігла до школи. 

Ви знаєте, що дівчина добре вчилася, тому не варто хвилюватися за домашнє завдання, бо перед кожною прогулянкою Аня займалася грою на фортепіано і робила уроки, але через закоханість її концентрація на уроках трішечки зменшилася (саме трішечки, ніяк не інакше). Дівчина потроху приймала свої почуття, але досі дратувалася через це, бо природжений скептицизм не давав повністю розчинитися у почуттях, як цукор у чаї.

Пробігаючи парковими доріжками, ледве встигаючи, наша героїня забігла до класу. Захекана, але задоволена. Уроки проходили дуже нудно, тільки крики вчителів на якогось двієшника з останньої парти інколи збуджували, начебто заснулий клас. Було лиш декілька предметів, які були Ані до вподоби. Це гуманітарні науки, тому що з точними і природничими, окрім біології, стосунки не налагодилися ще з початку середньої школи.

Але вирішивши, на яку спеціальність хоче поступати, Аня зосередилася на мовах, літературі та історії. І їй це подобалося, тому такий вибір облегшив навчання, а ще була музична школа. І дівчина завжди мала якісь справи. 

Та й настрій деколи у школі мінявся, тому наша (майже) відмінниця не любила ходити до неї. Єдине, що вона любила у цій будівлі – це одну людину, котра добре з нею спілкувалася.

Я сподіваюся, ви не забули про Лізу? Це хороша подруга Ані з дещо специфічним гумором, через який дівчина неодноразово ображалася на неї. Дізнавшись, що Аня закохалася, і ще й у того хлопця, Ліза залилася реготом та не могла повірити у дану інформацію. Ще довго вона дразнила її за це, але потім звикла. Та не вважайте Лізу злою, коли нашій героїні була потрібна допомога, вона завжди зголошувалася першою допомогти.

Якщо ви думали, що Аня ходила "самотньою вовчицею", то помиляєтеся. Після випадку з Алісою вона стала більш впевненою у собі, тому майже одразу знайшлася інша компанія, яка приймала її переваги та недоліки. Можливо, не завжди всі знаходили між собою спільну мову, бо у кожного були свої інтереси. Сварилися, ображалися, сміялися, жартували та й всяке бувало.

У класі її почали більше поважати, адже вона перша, хто осмілився перечити Алісі. Звісно, дівчина скоса поглядала на Аню, напевне, придумуючи черговий план помсти за зниження її авторитету серед шкільної спільноти, адже про сварку між дівчатами знала вже вся школа. 

— Алісо, ти "хватку" втрачаєш, чи що? — звернувся до дівчини якийсь старшокласник з басом у голосі.

— Замовкни! — Аліса ледь не сичала від гніву, як справжнісінька змія.

— Всезнаюча цього разу перемогла, проте у тебе ще буде шанс на реванш, — промовила Марта з хитрим виразом обличчя. — Головне, придумати яким саме способом ми його досягнемо. Ой, точно, ти досягнеш..

— Алісо, чого ти так хвилюєшся через цю Аньку? Що вона тобі зробить? Ну, посварилися, таке ж буває. А ти в сто разів краща! Ги-ги, — хлопець дурнувато засміявся, обіймаючи дівчину за плечі.