Розділ 4. Змія

В житті підлітка буває стільки незрозумілого. Ти відкриваєш для себе те, чого не бачив раніше. Навіть у звичних речах, але вони уже не ті. Нові думки, почуття та емоції. Змінюється світогляд, ти розумієш, що ти особистість. Ти той, ким ти є, а не "прихвостень" когось. 

У Ані різко змінилося ставлення до деяких людей та речей. Вона зрозуміла, що будуть ті, які любитимуть тебе не за статус, а за душу, характер, або навіть просто так, без усякої на те причини. І після чергового інциденту з своїми "подругами-однокласницями" дівчина заявила:

— Я не буду більше у вас на побігеньках!

Бачили б ви обличчя її "подруг", коли вона це сказала. На ньому виднілося здивування, шок та навіть злість, але в дуже малій формі. Після цього випадку вони перестали спілкуватися з Анею, будучи лишень однокласницями.

Розповім про цих дівчат побільше. Першою, хто потрапить під мій опис — це Аліса. Кажу одразу, стерво ще те. Корислива та егоїстична. Вважає себе "королевою" всієї школи. Проводить увесь час зі страшокласниками. У навчанні, звісно, успіхів великих немає, проте генетика нагородила її природженою вродою та кмітливістю. А хитрості та підступності у неї так багато, що хоч греблю гати. Вона уміла бути милою і стервозною водночас. Аліса притягувала до себе людей, як магнітом, і без жодного докору совісті, використовувала їх. Дуже мстива та не пробачає образ. Поза очі у дівчині є прізвисько Змія.

А другою "подругою" була Марта. Сором'язлива, легко підпадає під чужий вплив та думку. Слухалася тільки Алісу, не помічаючи, що вона використовувала й не поважала її. Можливо, дівчина не хотіла цього помічати, адже інших друзів у неї не було. Завести нові знайомства їй не давала Аліса, яка не хотіла втрачати таку гарну "подружку-служку". Марта завжди вважала дівчину своїм другом і бігала за нею, як хвостик.

Аліса, як зазвичай, переписала завдання Анни собі у зошит, навіть не питаючи дозволу. Вважаючи, що їй, як "подрузі", можна все. Але причина конфлікту не у цьому. Коли Аня зайшла у вбиральню та закрилася у кабінці, вона почула кілька дівчачих голосів. Серед них була і Аліса.

— Яка ж вона наївна, та Анька! От серйозно, так легко я ще нікого не використовувала, — дівчина огидно засміялася.

Десь з кутка почувся тихий сміх Марти. Аліса продовжувала:

— Бідненька, не має друзів, нікому вона непотрібна у цьому класі. Хіба що розумна дуже, цього у неї не відбереш. Та й завдання так якісно виконує.

Із очей Ані крапнули декілька сльозинок. Її розривало від болю та образи, але цього разу дівчина вирішила довести цій стерві, на що здатна і те, що вона не є такою наївною та милою, як на перший погляд.

"Я доведу цій підлоті, що я не безвольна маріонетка, варто показати їй свій характер", — подумала Аня та вийшла із кабінки.

— Ой, а хто у нас тут з'явився? — Аліса єхидно посміхнулася.

— Це вже не твоя справа. І я не буду у тебе на побігеньках! Якщо ти вважаєш, що я буду зараз плакати та благати тебе про те, щоб ти дружила зі мною, то дуже помиляєшся, — грозно відповіла Аня.

— Оу, так у нашої Всезнаючої нарешті відкрилися очі, чи спали рожеві окуляри? — підмітила дівчина, поправляючи свої рижі пасма.

— Я старалася шукати у людях щось хороше, проте ні у тобі, ні у інших однокласників цього нема. У тобі взагалі є лише отрута, — Аня вже розвернулася та хотіла піти, але її зупинила Аліса, перехопивши за плече:

— Не наживай собі ворогів, де вони вже є, Всезнаюча. Ти про це ще пошкодуєш!

Ані було без різниці, що та Змія буркотіла, адже тепер сприймати її, як подругу, після цього приниження просто неможливо.

Удома дівчина, поплакавши у подушку, вирішила, що це все не варте її сліз.

Після концерту дівчину не покидали думки про Влада. У її снах вони гуляли, а у реальності бачилися лишень раз. Це так дратувало дівчину, бо хотілося забути його якнайшвидше, проте він усе більше займав місця у її свідомості. 

— Я ще колись дивувалася, чому так можна швидко втратити голову від якогось хлопця. Ще й сміялася над такими героїнями у книгах, а зараз сама стала персонажем власного роману під назвою "Перша закоханість". Невже мені стає настільки начхати на характер, лише полюбивши його за зовнішність? Як мені це набридло! — дівчина злилася на себе через цей прояв почуттів, адже пообіцяла не згадувати про нього, проте з кожним разом не думати про Влада ставало все складніше. Він просто заполонив собою усі закутки душі.

Вона почала ще більше усвідомлювати ці почуття. Аня надіялася побачити його знов, але водночас не хотіла цього, розуміючи, що потрапила у оманливу пастку. Її думки затьмарили різні сумніви, хвилювання та інша дурня, яка б не мала морочити їй голови. Та у закоханої дівчини усе зовсім інакше. Особливо після сну, де вони танцювали разом у розкішному палаці і поцілунку на балконі, це все тільки поглибшало.

Сумуючи, Аня поринала у навчання та музику. В моменти, коли грала якась мелодія, вона могла забути про реальність, але чомусь усі пісні стали про нього. Яку б не слухала, завжди знаходила асоціацію з ним. Її дратувала неясність ситуації, від розуміння цього Анна стала дуже нервовою. Інколи так, що дивно було бачити цю милу та спокійну дівчину у такому стані.

Настав вечір. Анна обожнювала цю частину дня. Тільки уввечері вона могла відпочити та насолоджуватися спокоєм домівки. Сівши на підвіконня, Аня розглядала, як загоряються ліхтарики вікон великого міста. Воно перетворювалося у різнокольорові плями світла, які змінювалися дуже швидко.  

Дівчина обожнювала гуляти вечірнім парком. Атмосфера рівноваги додавала їй сил та щастя, якого вона так потребувала. Здавалося, вона мала усе. Аня це цінувала, але їй не вистачало його. Прогулюючись парком, Анна уявляла, як хлопець тримає її за руку, розповідає якісь історії, обіймає.

— Я занадто його ідеалізую. А він насправді не такий. От же я дурепа!

Після прогулянки, Аня лягла на диван. І в пошуках навушників ледве з нього не впала. Слухаючи музику, вона відчула дивне відчуття невагомості.