Розділ 3. Хованки з почуттями

Вечір після концерту Аня вирішила присвятити лише собі. Це була п'ятниця, уроки робити не потрібно. Вона вирішила проаналізувати сьогоднішній день. Вставивши навушники у вуха, дівчина почала роздумувати. В її голові прокручувалися спогади з концерту. Анні подобалося, що вона виступала, але раптом згадала один момент, який ще довго не забуде.

Це був номер шкільного хору. Аня зрозуміла, що Влад з Андрієм вже заграли, і вона пропустила їхній виступ, але було уже пізно. Концертмейстер заграла перші акорди, і хор почав співати. 
Дівчина доброзичливо дивилася в зал, переповнений людьми. Натовп був у захваті від концерту, тому біля дверей утворився справжнісінький корок. Серед багатьох обличь вона помітила знайоме.

— Це він! — подумки промовила Аня, водночас картаючи себе за цю безглузду симпатію.

Вона бачила, як він старався пройти крізь натовп, щоб побачити, як співає хор. Було помітно, що його друг не мав великого бажання дивитися на номер і хотів, щоб Влад уже йшов з ним. Але хлопець простояв до кінця. Всередині Ані вирував ураган емоцій, проте скептик перемагав романитка, і дівчину ні на мить не полишали сумніви.

— Він просто прийшов подивитися на те, як співає хор. Ти йому НЕ ЦІКАВА! Забудь за нього, як за страшний сон, тоді цей "індик" не буде тебе так турбувати. Такий, як він, тобі не підходить, — роздумувала Аня, розглядаючи обличчя хлопця, та вважаючи себе дурепою, яка "запала" на самовпевненого бовдура.

Після того, як концерт закінчився, Аня довго розповідала Алі про цей випадок.

— Аню, тут нічого не можна зрозуміти. Жарти жартами, проте я не раджу тобі з ним спілкуватися, бо ніхто не знає, яка саме думка прийде в його підступну голову, — попередила подруга. — Можливо, він захоче трішки тобі відімстити за образу його самолюбства, тому будь напоготові.

— У що я вляпалася?! Хоч серіал знімай! Напевне, я перечитала забагато підліткових романів, якщо все так драматизую, — замислилася Аня.

— Налаштуй себе на позитивну хвилю і не переймайся. Я буду поряд, — запевнила Аля.

— Що б я без тебе робила? Дякую за підтримку, — Анна обійняла подругу на прощання та пішла додому.

В кімнаті було спокійно. Приглушене світло настільної лампи, місячне проміння, яке пробивавлося крізь тюль, м'яке ліжко, в якому так затишно. У навушниках лунала ніжна мелодія, під яку хотілося мріяти та літати десь високо у піднебессі. Відчуття якоїсь невимовної радості огорнуло Аню, наче коконом. Раптом вона розуміє, що зникає знов, ніби розчиняючись у повітрі.

Потрапивши у морок, а потім, відкривши очі, дівчина побачила розкішну залу якогось палацу у стилі Бароко або Рококо. Такі Анна бачила тільки на фотографіях, вони часто описувалися в книжках. Зала виглядала широкою та з високими стелями. Було видно всю розкіш господарів цього палацу. Позолота, ліпнина, велетенські кришталеві люстри, канделябри та срібні столові прибори. Гості були одягнені у дивовижні сукні та елегантні костюми. Дами були просто неперевершеними у своїх шатах, напевне, походили з якихось давніх та королівських родів. Чоловіки у акуратних костюмах повністю підкреслювали своє становище манерами та елегантністю. На Аню ніхто не звернув ніякої уваги, адже всі гомоніли про щось між собою.

Побачивши у відображенні якусь дівчину, Аня не впізнала саму себе. На ній було казкове плаття кольору ясно-блакитного неба, на якому немає ані хмаринки. Акуратна зачіска та новий образ змінили її до невпізнання. Дівчина одразу згадала казку про Попелюшку та почала хвилюватися, аби її чудова сукня не перетворилася на лахміття.

Лунала музика. Цю мелодію Анна впізнає завжди, адже не раз чула її у музичній школі на уроках. Оркестр ненав'язливо грає віденський вальс. Цей танець супроводжував аристократів з дитинства. Звичайно, Анна не була дворянкою, але танцювати його уміла. Звісно, він трохи втратив популярність, поступившись сучасним напрямкам, проте завжди лишатиметься одним із улюблених у світі.

Та дівчина зрозуміла одне — їй нема з ким танцювати. І з сумом Аня подалася у куток, щоб подивитися на це інтелігентне дійство. Музика почала грати голосніше, і пари вийшли у центр зали. Вони почали кружляти із перших акордів, і це було схоже на танець пір’їнок, які зависли у повітрі.

Раптом щось перериває роздуми Анни, а від несподіванки музиканти перестали грати. Піднявши голову, вона розуміє — це він. Не вірячи своїм очам, дівчина бачить, що хлопець підбігає до неї і каже: 

— Вибачте, я запізнився, панянко! Можна запросити Вас на танець?

Аня кивнула і, наче вихором, потрапляє у центр зали, водночас музиканти почали грати знов. Він кружляє з нею у танці так граційно.

"Коли він встиг так змінитися? Де навчився бути ввічливим? Це щось неймовірне!" — дівчина не може повірити у таке непередбачуване перевтілення.

Її очі сяють, наче найяскравіші зорі на небосхилі, вона справді щаслива. Закінчивши танцювати, вони разом побігли на балкон дивитися на нічне небо, яке так зачаровувало своєю красою. В якусь мить він цілує її у скроню, а потім довго дивиться на її уста, нахиляється та...

Дивний звук перериває ці всі події, і Аня розуміє, що це знов був сон, а у навушниках звучить її рінгтон. Це дзвонить Аля.

— Алло! Привіт, Аню! Як справи? Як життя? — захоплено промовляє подруга.

— Привіт, усе просто чудово. Справи теж не зле. Про концерт думаю, — замріяно відповіла дівчина.

— А ти точно про концерт думаєш? — єхидно запитала Аля.

— Звісно, лише про концерт, — із видимим сарказмом промовила Аня.

Їхня розмова тривала ще десь годину, а може і дві. Переговоривши про все на світі з подругою, дівчина знову поглибилася у спогади та роздуми, які не покидали її до самісінького ранку. Вона ще довго думала над тим дивним сном і дивувалася, наскільки її уява гарно вималювала ці образи.

— Чому цей "індик" не хоче вилетіти з моєї голови? Стоп, індики ж не дуже вміють літати... Окей, вибігти. Боже, про що я думаю по ночах, — дівчині стало соромно за такі дурниці. — Чому мені сниться всяка нісенітниця? Хоча атмосфера була чудовою, і ввічливий Влад був таким класним. Але такого в реальності очікувати не варто, тому потрібно забути за це все.