Розділ 2. Любов зла?

У музичної школи визрівав грандіозний концерт. На ньому б виступали більшість учнів, а їх досить багато. Анна була одною з учасників. Дівчина ще співає у ансамблі, який і має розпочати всю концертну програму. Після уроку сольфеджіо, на якому розповідали про акорди та їх розв'язання, Аня побігла у залу, де вже розпочиналася репетиція. 

Там вона зустріла свою подругу Лізу. Вони обидві сиділи та чекали своєї черги, щоб вийти на сцену та проспівати свою частину твору. Дівчата так голосно сміялися, що ледь не отримали на горіхи. Вони вирішили замовкнути, адже їм ще довго тут сидіти, а розгніваних вчителів дівчатам хотілося якнайменше. Заспівали вони вдало, що вчителька похвалила їх за гарне виконання та артистичність.

Та в якийсь момент до зали зайшли два симпатичних хлопці. Подруга, роззявивши рота, промовила: 

— А цей перший не поганий...

Аня, кивнувши, погодилася з Лізою. Вони ще потім довго з цього сміялися.
Та у серці Ані щось йокнуло. Вона не розуміла, що коїться. Але заради подруги далі сміялася. Дівчина зрозуміла, що просто витріщається на нього. Це помітив хлопець та сказав:

— Ти красенів не бачила, крихітко? 

— Не хвилюйся, таких, як ти, самовдоволених індиків, вдосталь, — обурено промовила засоромлена Аня.

Хлопець здивувався та повернувся до свого друга. Ліза промовчала, шокована відповіддю подруги, а Аня роздумувала:

— Думав, що я не встою. О ні, не на ту напав! Ще подивимося хто кого!

Дівчина розуміла, що цими словами порушила його самолюбство, тому тепер вона точно буде бачити його частіше. Анна вважала, що йому захочеться дошкулити їй за образу його его.

На другу репетицію Аня прийшла швидше. Зала пустувала, але через деякий час почулися розмови та сміх дівчат, які співали разом з нею в ансамблі. Прийшла їх керівник, яка попросила припинити галас та вийти на сцену, щоб проспівати твори, підготовані до концерту.

В залу зайшов він. Її очі засяяли, а на лиці з'явилася неприродньо велика усмішка. Хлопець кинув погляд на дівчину, проте та весь час відверталася від нього. Хоча лице повністю видавало Аню, але вона старалася приховати симпатію в собі.

На наступній репетиції Анна захоплено дивилася на його виступ. Він віртуозно грав на саксофоні. Ліза безперервно щось буркотіла і дуже дивувалася, чому Аня її не слухала.

— От же ж гад харизматичний! — думала дівчина. — Я йому доведу, що я не така легка здобич, як здаюся.

Єдина, хто знала про симпатію була найкраща подруга Аля. Насправді її звати Аліна, але їй дуже подобається як власне ім'я звучить скорочено. Подруга завжди підтримувала Анну. Проте дівчина розуміла, що у неї мало шансів завоювати його серце. 

— Чому всім так до вподоби погані хлопці? Та я сама вже щось відчуваю до цього "індика". — мислила Аня. — Я не піддамся цим почуттям! Я сильніша за це, правда ж?

Та зараз відійду від теми кохання та перейду до сім'ї. Мама працює вчителем вокалу у музичній школі. Аня знала всіх учителів давно, вчилася гарно, дівчину хвалили. Ще змалку мати помітила у Анни здібність до музики. Ксенія Василівна — добра та розумна жінка, але водночас сувора. Її дуже хвилювала ситуація доньки з друзями, проте все швидко стало на свої місця.

З Алею Аня познайомилася випадково. В поїздці з музичної школи, уявляєте? Це була екскурсія на стародавню фортецю на скелях. Тоді у Аніному житті були проблеми набагато більші, ніж прищі, або ще якась підліткова драма. Таке враження, що після усіх пригод: несправжніх друзів та проблем, доля дала Ані ту людину, яка була їй так потрібна. В автобусі вони фактично не знали про існування одне одної. Та після походу вони дуже подружилися, що потім сиділи разом. Через декілька днів вони стали досить близькими друзями, а потім найкращими подругами.

Повернемося до героїні. Дівчина не могла дочекатися виступу. Їй здавалося, що час іде занадто повільно. Шкільні будні тягнулися черепашачою ходою. Але ось він — цей день!

Скоро мав початися концерт. Аня схвильовано чекала Ніку. Побачивши її, вона світилася від щастя. Вони зайшли до зали, яка забита вщент, що навіть ніде було яблуку впасти. Анна ледве знайшла місце для своєї подруги і пішла за куліси, адже номер ансамблю був першим.

Вона чекала його. Знала, що буде виступати і шукала хлопця очима серед натовпу.

— Навіщо я його виглядаю? Аню, зберися, тобі зараз співати, а не про хлопців думати!

Виступ минув вдало. Глядачі були у захваті та нагородили ансамбль шквалом оплесків. Зійшовши зі сцени, Аня скоренько побігла за куліси, бо на черзі стояв інший колектив. Випадково опинившись в одному з залів для репетицій, вона озирнулася і помітила хлопця.

Лишень побачивши його волосся, одразу розчервонілася. Потім погляд дівчини впав на друга її симпатії, який здивовано дивився на неї.
Аня з соромом вибігла із приміщення і з переляком підбігла до Алі.

— Там, він, — захевкашись, промовила вона.

— Серйозно?! Це ж круто! — сказала Аля, кидаючи на Аню підбадьорливі погляди.

Товаришка із впевненістю пішла до зали та побажала удачі обом хлопцям. Ці двоє виявилися однокласниками Алі — Влад та Андрій. Аня була здивована такою сміливістю подруги. 

— Я подивлюся, як ти будеш розмовляти з хлопцем, який буде тобі подобатися, — не з прихованим смішком сказала дівчина.

— А я не хочу хлопця! Я буду мати кота. Британця, сіренького, — замріяно відповіла Аля. 

Обидві дівчини голосно засміялися. Аня вирішила дещо спитати у подруги:

— Ти звідки їх знаєш, Алю?

— Та вони однокласники мої, ще ті "фазани". За ними всі дівчата "сохнуть". Як тільки бачать якусь кралю, то одразу "хвоста розпускають", — відповіла подруга, роздумуючи. — Їхній характер ще та загадка. До речі, цих двох ще ніхто не зміг змінити... Може, ти зможеш повпливати на одного з них?

— Ні на кого я впливати не буду! — обурено промовила Аня.

— Та я бачила, як ти крадькома на Влада поглядаєш, тому не говори мені, що це не так. Я спершу не зрозуміла про кого ти розповідала, а тепер мені все стало ясно, — сказала Аліна, помітивши, як почервоніли щоки Ані.