Розділ 1. Початок

Життя дівчинки - підлітка — складна штука. Коли ти починаєш ставати дівчиною, тебе турбують повсякденні питання, такі як: "Як я виглядаю? У мене, що, прищі?". Саме в цей період починаєш розуміти те, чого не розумів та бачити справжній характер людини, неприкритий дитячою наївністю. На шлях дорослішання стала і Аня.

Розкажу про неї побільше. Вона гарна дівчина, з русявим волоссям і зеленими очима, середнього зросту та добре вчиться. Їй 15 років. У класі має статус "Всезнаюча", але друзів чомусь небагато.

Аня багато плакала по цій причині, їй здавалося, що вона нікому не потрібна. Звичайно, мама допомагала та підтримувала, але Анна потребувала подруги – однолітка. 

У класі всі дружили компаніями, але у жодну дівчина не вписувалася. Вона була неординарною, наче "білою вороною", але не популярною. З "розумничками" мало хто дружить, бо заздрять. Через це Аня відсторонилася від всіх та нікого не впускала у свій внутрішній світ.

— Це якесь замкнуте коло, — думала вона. —Нічого не розумію… Чому життя таке дивне? 

Водночас дівчина мала друзів, але не розуміла, чи справжні вони. Це були дві подруги-однокласниці, нерозлий вода. З одною з них дружила Аня. Звичайно, вона розуміла, що потрібно подружитися з другою. Це у неї вийшло, але Анна відчувала щось не ладне. Їй здавалося, що її не сприймають, як ще одну подругу у їхній компанії.

"Вовком-одинаком" вона не була, але похвалитися великою кількістю знайомих Аня не могла. У неї було багато захоплень та хоббі. Дівчина ходила у музичну школу, де вчилася грати на фортепіано і на малювання, де вправляла свої здібності у зображенні усього, що її оточує. 

Дівчина сіла за уроки. Їй здавалося, що час був проти неї. Години йшли повільно, за ними тихенько шкандибали хвилини, а секунди лишень переганяли попередніх.

Єдиною розрадою була музика. Так, музика. Як тільки навушники опинялися у вухах, в них звучали сучасні ритми, які робили з невпевненої дівчини крутого ді-джея. У її уяві переливалося світло софітів, яке було спрямоване у різні сторони. 

Вона крутила ді-джейський пульт і змішувала жанри. Однолітки знали її, як не "всезнаючу", а як Бунтарку! Класну та запальну дівчину, та ніхто не здогадувався, що за маскою "крутизни" ховається скромність та посидючість. 

Її уявлення перервав мамин голос, який раптово увірвався у особистий простір:

— Аню, ти де? Ти робиш уроки?

Нашу уявну кралю би роздратували такі питання, але вона була лише уявною. На її місці була друга Аня – тиха та скромна. Вона покірно відповіла, що все виконує, і мама впевнено пішла до своєї кімнати.
Наша героїня далі вчилася та "зубрила" матеріал. Вона не була "заучкою", проте і відмінницею теж не була. Їй дуже важко давалися предмети, пов'язані з математикою. 

Але однокласники досі вважали її тою людиною, у якої можна списати завдання. Анна зазвичай відмовляла, адже їй було шкода своєї праці, над якою вона сиділа годинами. Проте порозмисливши, дівчина подумала, що якщо дасть завдання однокласникам, то владнає з ними стосунки. 

Але сталося не так, як гадалося. Одноліткам було "по цимбалах" її життя та думки, бо хвилювалися лише за власну вигоду. Вони не бачили у Ані потенційного друга, вважаючи її занудою. Звісно, однокласники не знали, якою насправді є Анна. Не знали і того, наскільки вона весела та радісна, адже ніколи не цікавилися нею, тільки її завданнями, а дівчина зазвичай мовчала та слухала музику.

Аня не помітила, як швидко промайнув час, роздумуючи над уроками. 

Раптово у навушниках залунала музика, і дівчина відчула, що вона, ніби розчиняється у повітрі. Відкривши очі, побачила шокуючу картину. Вона знаходилася у клубі. Так, саме у тому, який уявляла собі дівчина. Ті самі софіти, пульт та багато народу. 

Аня побачила, що місце ді-джея вільне та скоренько проповзала між групами людей. Діставшись до пульта, дівчина привіталася до всіх, але неочікувано для неї весь зал закричав: "Привіт, Бунтарка!". Аня дуже здивувалася, бо не розуміла як таке може бути. Вона тільки що була удома, робила уроки, а тут…

Їй було добре, Анна крутила танцювальну музику та й всі її знали. Дівчина не була тою Анею, що вдома. Тут вона Бунтарка! Модна й крута, всі її поважають, вона відчувала себе щасливою!

Здавалося, що це щось дивне, незвичне. Та раптом її сон перервав дзвінкий сигнал будильника. Вона опинилася вдома, за столом, і її навушники випали з вух.

— Це був лиш сон? — розчаровано промовила Аня.

Нашвидкоруч зібравшись до школи, наша героїня попрямувала парком. Осінню дерева «розцвітали» різнобарвним листям. Йдучи мощеними доріжками, Аня відчувала спокій та душевну рівновагу. Їй здавалося, що не існує проблем, школи, поганого настрою та недобрих оцінок. 

Вона присіла на лавочку. На Аню тихенько падало листя, ніби не помічаючи її. Тиша парку непомітно розвіялася, почувся голосний дитячий сміх та вереск. Зрозумівши, що відпочити не вдасться, дівчина скоренько побігла, шурхотячи листям…

На уроках все здавалося сірим, крім криків учителів та "читання" моралі або чергових пліток у туалеті. 

— Невже цей світ не може бути добрішим? Ну, звісно, підлітковий вік, а розуму, як у п'ятирічних, — ця атмосфера лицемірства напружувала Аню не на жарт.

Вона з радістю пішла до музичної школи після занять. Відкривши двері, Анна побігла по дерев'яних сходах угору до потрібного кабінету. Коридори були вузькими та трохи темними. На нижньому поверсі розташовувався актовий зал, у якому учні здавали екзамени та організовувалися концерти, де батьки могли побачити здобутки своїх дітей.

У школі було багато учителів та інструментів, на яких можна було навчилися грати. Скрипка, бандура, фортепіано, труба, акордеон — це неповний список всього різноманіття. Усі обов'язково вивчали теорію музики та музичну літературу. 

Саме це і найбільше подобалося Ані. Вона вчилася грати на фортепіано і їй це вдавалося. Ще, як всі учні, вона ходила на хор, аби покращити свої навики співу у колективі. Займалася вокалом, який викладала її мама, бо ще у ранньому віці у дівчини виявилися здібності до співу.