Глава 30

епілог

Знову і знову Лорі передивлявся той запис протягом першого року. Душа його була порожня. Вловлювач іноді мерехтів, ніби Орест передавав привіт з Морфеєвого Царства і це ще більше розривало серце. Довго Лорі залишав його на ніч в дитячій кімнаті, з надією, що зранку там опиниться його маленький Орест, а на ранок заціловував його і змащував слізьми. Лікар перестав виходити на роботу, а написати по особистому бажанню сил не вистачало. До того ж руки стали неслухняні, навряд чи вони колись згадають, як то, працювати з тонкими хірургічними інструментами. Деванс пристрастився до алкоголю і регулярно обривав усі зв'язки із зовнішнім світом і навіть з батьками і Алсу. Бідна жінка ще намагалась рятувати любов’ю Лорі, однак горе відштовхнуло дев’яносто дев’ять і дев'ять відсотків знайомих і оточуючих людей. Краса лікаря зів'яла, його блиск в очах згас і більше не приваблювала і не викликала довіру. На його робочому столі лежала ціла купа ілюстрацій і заміток до оповідань, які чоловік обіцяв розповісти сину. 

Перша сторінка збірки “Робот Саллі, дядечко Кріт і рогата Мара” починалась словами:

“Я намалюю тобі багатсько кольорових ілюстрацій, Зірочко, бо читати ти ще не навчився. Моя біда, що я тобі не розповів про ці світи завчасно. ”

Моро довго не казав другові, що Ліра закрила свої ворота і до неї повернувся слух, щойно вона вийшла з Царства Аїда. А через два роки, коли Рей зробив те саме і позбавився аутизму, інженер покинув свій пост і купив будиночок у Франції. Алекс ледь не силою вивіз Лорі з Павучого міста, прихвативши тимчасово з собою Мельника. Змучені важким життям, вони нарешті вирвались з полону обов'язків і жили як всі. 

Будинок був великим, розкішним. З його вікон можна було побачити справжнє море. Воно шуміло і ревіло день і ніч, і було живішим за деяких людей.  Навколо багато місця, де постійно бавилась Ліра з Реем з новими друзями. Школу вони закінчили звичайну, як всі. Вероніка ніколи не намагалась з ними зв’язатись, навіть коли діти провили її приїхати до них в гості, жінка не відповіла на лист ні від чоловіка, ні від дітей. Моро сам робив все щоб його білявчики були щасливими і отримали все, що колись не мав сам. В тому числі звичайні вечірні прогулянки по пляжу і купання в теплому морі. 

— Лорі,  пішли на пляж, — запропонував Алекс, — Ти все сидиш і сидиш в хаті.

Деванс сидів непоголений і розтріпаний за столом і працював з ноутбуком у особистому кабінеті, в якому майже не було меблів. Поруч стояла майже порожня пляшка віскі.

— Ти обіцяв, — тихо прохрипів він.

— Ти про що? — занепокоєно запитав Алекс і сів поруч на стіл.

— Про фільм. Сценарій, спонсорство, ти в головній ролі. Вже п'ять років минуло. 

— Лорі…

— Ти обіцяв, — перервав його Деванс і суворо глянув на друга, — Ти обіцяв це зробити в пам'ять про наше життя і страждання. Я сьогодні бачив групу підлітків у футболках з мерчем якоїсь дішманської картини про походи Ореста. Таку огидність ще треба придумати. Накладемо патент і заборонимо ганьбити пам'ять про його життя. 

Моро заглянув у ноутбук. Напевно, Лорі вже написав сценарій. 

—Ти казав, що чув його голос, коли демони бились. Думаєш, то був він? Думаєш, він з Аїдом чи з Морфеем?

Моро тільки піджав губи, опустив голову, ніби провинний учень, і покачав головою. 

Новина про закриття Царства Аїда ніяк не вразила ані Лорі, ані Алекса. Ніби вони ніколи не були до того причетні. Хоча іноді Моро радів всередині, що час йде вперед і все старе і давнє зникає і вмирає. І колись він сам помре, лишаючи по собі купу наукових робіт, лишаючись персонажем з дешевого кіно, книг, ігор і любительських літературних робіт з відсутністю правди і реальності. 

Єдині люди з минулого життя, яких Моро зустрів і навіть запросив у гості — це гуцульське подружжя Осташа Мартина і Мирону.