Глава 29

— Я тут, — сказав невідомий голос, який надходив з усіх сторін.

Пілігрим злякався і обернувся на арку — вона зникла.

— Я не бачу, — пошепки сказав Орест. Тіло щось підхопило і кудись піднесло.

— Ти так впевнено мене шукав, чого ти боїшся? 

— Я не бачу, — повторив хлопчик і почав крутитись аби зловити оком хоч якийсь блиск. ця порожнеча лякала. 

— Я покажусь тобі. Уяви мене.

Орест відчув, що не може дихати. Це був не страх, більше сподівання і очікування

Його краса вражала. Орест відкрив очі і опинився у ніжному рожевому світі, під ногами нічого не було, однак, коли пілігрим робив крок, від його ніжок розпливались гребіні, ніби він ходив по воді

Перед ним сидів велика людина, таким його уявив собі Орест. Хтось гігантський, вражаючі вродливий, навіть кращий за його батька. Його чорне волосся було прикрашене зірками і місяцями, вбрання легке, поглинаючи чорне, а на плечі гранатово червона маківка. Велетенський красень з свіжим і азартним поглядом оглянув хлопчика. Морфей ліг на свої руки поруч з хлопчиком.

— Ти така прекрасна річ. Я можу створити багато чого. Але такої гарної душі мені не створити. Це під силу нашому Батькові, не нам. Шкода що твій повадар був таким неслухняним.

Легким рухом руки Морфей створив під ногами Ореста велике скло, через яке пілігрим побачив Крейка, який носився крізь арку і кликав хлопця. Ще один змах рукою і Крейк перетворився у пил, який притягнувся до руки Морфея.

— Гратися з ним було не цікаво, але я зроблю щось інше, щось краще, — пообіцяв Морфей і зкомкав пилюку в руці.

— Навіщо? — шоковано запитав Орест і піджав ручки до грудей. 

— Так веселіше. Створювати нове. Я створив його з минулої душі. Тільки біда в тому, що чим більше моє створіння проводить з тобою час, тим більше він згадує свою, як то називається, людяність? Хороша була душа, довговічна. Хоча, я і радий що ти дійшов до мене. Я обрав тебе так давно. Покохав твою велику душу, щойно вона пройшла крізь арку меншого брата. Таку чисту, гарну, чисту і цікаву. Ніхто ще не прагнув мене знайти. Всі боялись. Але я наділив тебе часткою себе, коли власноруч торкнувся, щоб нас тягло одне до одного. Так я хотів тебе залишити собі. З тебе вийде чудовий поводар. Ті душі, що я ловлю у меншого брата занадто вперті. Вони не такі чудові, оскільки не належать мені. А ти. Таке чудо. Ти нарешті ідеальна моя душа. 

— Ти знаєш Хроноса?

— А як не знати, знаю. Ти говориш про мого старшого брата. 

— А Аїда знаєш?

— А як не знати, знаю. Ти говориш про мого молодшого брата.

— Скажи їм, щоб вони забрали мене, замість Рея і Ліри. Залиште їх. 

— Так ти і так залишишся тут. Проте мені і так не потрібна та душа, через неї менший брат говорить в вашому світі, — Морфей ніби образливо скривив обличчя і жалівся Оресту, — Він такий неслухняний, порушив договір. То він хоче забрати твоїх друзів, щоб нас згубити. А інший не потрібен Хроносу. Він просто бавиться. Так як і я.

— Але ми ж не іграшки. Ми люди. З нами не можна бавитись!

— А як не бавитись, ви ж такі прекрасні. Той хто створив вас могутніший за нас усіх. Але ми бавимось не просто так. Старшому брату цікаво, чи зробите ви, о чудові створіння, висновки. Ваш час циклічний, але циклічність його залежить виключно від вас. Чого ж ви не хочете зрозуміти того? Дивно, які ви кумедні. Мені подобається. Я розщеплю твою душу на частинки і дізнаюсь чого вона створена. Скільки в тебе чистоти, що ти наділяєш мій світ такою силою. Оскільки, все що знаходиться навколо, переважно створюється тут, — вказівний палець був більшим за всього Ореста в кілька разів,  і Морфей ним легенько торкнувся його голови.

— Так ти мене забереш? Я стану блукачем? Можна я попрощаюсь з батьком? Він буде сумувати. Я заради нього тут залишусь. Я хочу щоб він менше працював. Він так багато проводить часу на роботі, щоб врятувати всіх, — тепер Оресту стало шкода самого себе, очі його наповнились слізьми, — Якщо Рей і Ліра, і дядечко Алекс одужають, більше татові не прийдеться працювати так багато.

— Я передам йому привіт. Привітом будуть твої слова, — Морфей провів рукою над головою хлопця і той відчув трохи болю, — Це тобі більше не знадобиться.

— Поклич братів. Я попрошу у них за Рея і Ліру. І за дядечка Алекса. 

— А ти не боїшся?

— Нужбо, брате, хай просить, — сказав інший голос, але постаті, яка говорить, не було видно — Така цікава річ. Сам прийшов. Його ціна більша за усіх попередніх. 

Пілігрим крутив головою, а Морфей жадібно спостерігав за ним, ніби кіт за пташкою.

— Пожалійте Рея, — пошепки попросив хлопчик.

— Пожалію. Я, брате, думаю ним приборкати нашого меншого братика.

— Зрозумій, друже, — сказав Морфей і знову махнув рукою, — колись ми були рідними і дружніми. Кожен з нас отримував все що хотів, коли ми перетнулись з твоїм домом. Більше всього мені сподобались ваші сни, дивна річ, ми ніколи не спимо. Тоді стіна між вами і мною дуже тонка і мені потрібно всього на всього зловити кілька душ, щоб вони притягували вас. Старшому брату сподобалась найцінніша валюта з усіх, які ми тільки бачили – ваш час. Менший брат не був розумним, йому сподобалась ваша душа, яка горіла бажанням жити, прагнула дивним почуттям, які нам не відомі. А ваші душі надихають нас силами. Поглянь.