Глава 25

Моро блукав у свідомості і не міг знайти вихід у зовнішній світ. Йому марелись його походи, лабіринти і страшні потвори які він обов'язково зустріне у Царстві Аїда. Відчуваючи, що він прокидається, інженер спробував викликати перехід. Не можна гаяти час, зараз він прокинеться, потім знову лягати у ліжко. А Рей, а Ліра? 

Напрягаючи голову, Алекс старався відчути чужу сферу. Царство Аїда завжди було не привітним і чим далі у нього заходити, тим холодніше там ставало. Якщо не перехід, то хоча б викликати ті галюцинації, в яких ховались частки правдивих подій. Нарешті Алекс відчув вологу і морок. Очі його все ще були зачинені, але тілом він відчув що лежить не в ліжку. Якийсь час він лежав у тиші і пітьмі. Згодом зміг відкрити очі. Моро впізнав локацію, перед ним було багато сходів у велетенську вежу. Там знаходиться зал з аркою і олтарем. Підніматись туди справа не легка, оскільки від холоду коліна інженера змерзли, від чого боліли кістки. Моро ненавидів свої юнацькі шортики, знав що лікарям зручніше, коли він в них, але сам Алекс їх терпіти не міг. 

Намагаючись не створювати шуму, Алекс піднімався по сходах. Переважно пересувався на помацки, середину шляху він взагалі не бачив, а повертатись було запізно, за ним сходи зникали, створюючи прірву. Назад шляху немає. Моро не пам'ятав, чи було таке в той самий день, а початок ніби схожий. Потрохи згадуючи крок за кроком, пілігрима не залишало погрожуюче почуття дежавю. Здавалось він піднімається вічність, ніби не в залу Аїда, а на сам Олімп. Пахло чимось гірким, від того запаху хотілось блювати, такий сморід відходив від холодних, вологих кам'яних стін і таких самих сходах. Підошва на взутті Алекса була прорезинена і на щастя не ковзала — не хотілось впасти в прірву, а ще гірше, якщо там все ж таки є сходи. В цьому місці краще померти тихо, ніж впасти і своєю незграбністю викликати хвилю шуму, яка приверне увагу демонів Аїда. І взагалі хто вирішив що ті демона Аїда?  Тим не менш, вони напевно вже знають, що до них підходе пілігрим. Демони не вбивали нещасних дітей, ні. Вони кошмарили і мучили їх тіла і не дозволяючи ніяким чином переносити свій страшний облік додому. Авжеж, ніхто не має знати правду про Аїда. Ніхто, окрім Алекса. Тепер він прагне все відтворити. Якщо вдасться знову зустріти Аїда? Що ж він хотів сказати? Чи візьме він Алекса замість Ліри? Може вдасться і за Рея домовитись.

Зайти в залу пілігрим боявся, як і тоді. Це пастка і він про це знав. Кілька хвилин він просто стояв біля входу. Ось там він. Велетенська потвора, яка своїми рогами торкалась височезних стель, від чого зі стелі сиплелись іскри. Вона сиділа спиною до виходу і чатувала арку. Демон мав по три пальця на кожній руці з довгими пазурями. Щойно через арку проходив якийсь блакитно-сірий вогник, демон торкався його довгими пазурями. Вогник темнішав, втрачав свою жвавість і зникав. 

“І скільки душ ця потвора згубила?” — подумав Алекс. 

Демон ніби почув його думку і відвернувся від арки. Але пильнувала вона олтар. Один вогник чудовисько пропустило. Десь за стінами почувся голосний крик ніби самої смерті. Ніби тисячі людей одночасно померали і лишали по собі тільки луну своїх голосів. Потвора зникла.

Алекс набрався хоробрості і тихо підійшов до арки. Моро завжди був обережним з незнайомими речами. За вісім років мандрування Царством Смерті, пілігрим навчився обережності. Моро ніколи не нісся на зустріч пригодам і проблемам, як це могли собі дозволити пілігрими інших Богів. Однак вогники здавалось такими милими, теплими і безпечними, що він не стримався щоб доторкнутись до одного. Вогник став яскравішим, більшим і заполонив теплом всю залу. Алекс одразу зігрівся і відчув себе сильнішим і здоровішим. Тіло наповнилось невідомою потужністю. Аж раптом вогник зник і знову стало темно. І з кожною секундою ставало все темніше і темніше, поки навіть арку не було видно.

За спиною Моро відчув рух. Хтось підкрадався до нього. Від гучного серцебиття пілігрим не міг зрозуміти наскільки далеко від нього істота, аж поки за потилицею не почув рик. Гігантська морда торкнулась вуха Алекса, від чого той ледь не втратив свідомість. Страх заполонив його тіло і не дозволяв рухатись. Дихати він не міг, а серце здавалось перестало качати кров. Голова паморочилась, а кінцівки похолоділи і безперестанно тремтіли. 

Демон демонстративно повільно, смакуючи останні хвилини життя своєї жертви, обійшов хлопця і став перед ним. Алекс боявся підвести голову і дивився на своє взуття. Однак демон торкнувся одним кігтем підборіддя пілігрима і підвів його.  Окрім рику нічого не було чути, весь світ ніби зупинив своє існування. Моро все ж таки відкрив очі, соромно помирати з заплющеними очима. Пики демона він не міг розгледіти, але відчував, що вона дуже близько. Напевно демон чудово бачив у темряві, тому що пазур торкнувся лівого ока жертви. 

Не встигла нечисть виколупати ока, як пролунав оглушливий викрик. Не від болю чи страху, хтось більший за демона кричав, викликаючи того на бій.  Алекс так і стояв, як вкопаний, прислухаючись до звуків боротьби. Та битва була короткою, проте вереск він ніколи не забуде. Пронизливий, жалюгідний вереск якоїсь дикої потвори. Через хвилину кімната наповнилась приглушеним світлом. 

Ліве око нещадно пекло, ніби хтось обпік його червоним залізом. Моро ледь змусив себе повернутись. Це вийшло незграбно і він ледь не підслизнувся на своїй сечі.  

На олтарі сиділа прекрасна постать. Це був ніби чоловік, тільки волосся його було аж до колін. Тіло його було майже прозоре з біло-сірим відтінком. Очі були повністю чорні. Ті очі його мучили останніми днями. Здавалось, що новий знайомий постарався щоб прийняти такій облік, аби ще більше не налякати пілігрима. Біля олтаря, за спиною чоловіка лежав демон.