Глава 24

Погода здавалась ідеальною для того, щоб провести день в басейні, але ніяк не в лікарні. Зморений  інженер досипав на стільчику в коридорі. Рей до самого ранку був в реанімаційній. Вже дві години, як батько з сином були разом. Худенька ручка хлопчика здавалась холодною, коли чоловік торкнувся її губами. 

Мельник залишив повідомлення, що Вероніка виїхала з міста. А за кілька хвилин і адвокат Алекса написала, що дружина нічого не сказала своєму представнику і просто покинула місто. Інженер заборонив собі на разі про це думати. В нього ще буде доволі часу рефлексувати з кількома десятками гігабайтами світлин і відео, які однозначно будуть щемити душу і серце, які будуть викликати хвилю сорому за свою дурість.

Очі Моро були червоними і опухшими, а на щоках виднілась щетина. Такої не доглянутості Алекс собі не дозволяв, проте тільки зараз він усвідомив що давненько не був дома і навіть не приймав душ. На роботі він банально про це забував. Не свіжа сорочка ніяк не бентежила інженера, на диво Мартин нічого учора не сказав. Однак, коли Моро виходив у туалет, він звернув увагу на свою зовнішність. Тепер сивина була не тільки на скронях, вона чітко виднілась і на бороді, більше всього з лівої сторони і лівій брові. Голитись не було часу і бажання, а от переодягтися і освіжитись не було б зайвим. Моро залишив повідомлення Мартину, щоб він передав пакет з його речами через школу в палату Рея.

Від Ліри не було ніяких новин, окрім як тієї що на дівчинку чекає пересадка, проте через нестабільну ауру лікарі не могли почати роботу. Прогнозувалась смерть не від серцевої недостатності, а від самої аури — вона мала спалити дівчинку, ніби маленьку відьму на вогнищі. Ще раз навістивши її перед тим, як прийти до Рея, чоловік ковтнув горе. Вероніка перестала відповідати на повідомлення. Моро залишив усі надії і пішов до Рея. Тепер він ось-ось мав прийти до тями, однак чоловік розраховував встигнути привести себе в цивілізований вигляд. 

Пілігрим відкрив очі і мутним поглядом дивився перед собою. Моро нахилився і поцілував щоки хлопчика. Рей теж не оцінив колючі щоки батька і трохи відхилив голову.

— Чого ти, синочку? — тихо запитав чоловік і погладив пілігрима, — Як себе почуваєш?

Але навіть на те щоб відкрити рот у хлопчика не залишилось сил, він зміг тільки проскулити, але так тихо і жалібно, що на мить Алексу здалося, що в палаті кошеня.

— Нічого, любий, нічого. Я поруч, я поруч з тобою. Ти не один, — бормотів Моро і гладив рученята сина.

Прийшли лікарі і їх білі крила притягнули за собою протяг смутку.

— Які новини? — підвівся Моро і підійшов ближче.

 Мовчки гурт синхронно переглянувся, ніби визначали між собою оратора. 

— Ми не впевнені, що Рей переживе наступний переход, — тихо, майже одними губами сказала лікарка Рея. Вона глянула на хлопчика і помітила, що той взагалі ніяк не відреагував на їх присутність, — Друга операція пройшла менш вдало. 

— Що можна зробити? — задихаючись запитав чоловік, тримаючи всі емоції в кулаках. 

— Нічого, — сказала інша жінка, — Ми не можемо контролювати ауру. Ми можемо запропонувати тільки ввести його перед наступним походом в кому, щоб він не мучився. 

Моро відчув що його нудить, він намагався стримати блювоту. Один з лікарів вчасно провів інженера до вбиральні. Спазми довго мучили порожній шлунок, Алекс готовий був його вирвати з черева, тільки б він не заважав йому мислити. Через чверть години чоловік повернувся до Рея.

Хлопчик ніби був у своїх думках, проте очі його були порожні, без блиску. 

— Ми ще поборімось, — пообіцяв Моро, — я так це не залишу. 

Діставши телефон, інженер знайшов номер секретаря. 

— Алло, Мартин.

— Та, неборе. Слухаю.

— Слухай уважно. Я не знаю, коли повернусь у корпус, тому все лежить на тобі. Я відправлю креслення тобі і другому поверху. Там ніби Нана ще завідувачка. Хай допрацьовують креслення і реалізують його. Як зроблять, хай везуть у корпус аїдовців.

Алекс колись давно починав розробку камери, яка мала поглинати велику частку аури пілігрима, всмоктуючи її, наче витяжка. Проте відсутність часу, не надійність конструкції і пріоритетність не дозволили йому розвинути і реалізувати проект. Найголовнішою проблемою ставала зібрана аура, вона б збиралась в резервуар і необхідно було її у щось перетворити. Рея це не врятує, а от Лірі це стане в нагоді, хоча б для того, щоб зробити їй операцію. Наврядчі за кілька днів щось можна зробити. Не дивлячись на те, що під його керівництвом було більше двохсотен талановитих, обдарованих людей, Моро не мав ані якої надії на успіх. 

Тиху ідилію батька і сонного сина порушив Деванс, який, постукавши, увійшов у палату. В руках у нього був піднос з їжею.

— Привіт, — привітався доктор, — Я приніс тобі поїсти. Ти як?

Інженер зміг тільки тихо подякувати.

— Ти готовий? — знову спитав Лорі.

— До чого конкретно? — одізвався той.

— До операції. Ти ж хотів пластини, — нагадав лікар.

Моро відпив каву і глянув на Рея. Той мирно дрімав.

— Скільки це часу займе?

— Ну, враховуючи твої особливості, десь годину. Може півтори. Від наркозу будеш відходити не знаю скільки. Ти ще п'єш щось від шизофренії?