Глава 23

Останнім часом Ореста забирали зі школи ледь не останнього. Регулярно пілігрим залишався наодинці з Алсу, яка як могла розважала учня, граючи з ним в м’яч, малюючи і читаючи казки. Хлопчик ніяк не міг опанувати букви. Він займався з різними педагогами, але неслухняні значки розбігались, ховались і маскувались. 

Батько вже котрий день перекидав вечірній ритуал на батьків, зникаючи в лікарнях. Хлопчика забирали і готували до сну бабуся і дідусь. І з кожним днем, прокидаючись, засипаючи, обідаючи без тата, Орест зустрічав сивих батьків сумним, навіть розчарованим поглядом. 

Після вечері, дідусь помив і вклав онука спати. Уловлювач над ліжком майже одразу замерехтів.

— Я хочу до Крейка, — прошепотів орест і завернувся в ковдру.

— Ну, це добре. Тобі подобається там? — запитав Майкл і сів у крісло, беручи до рук книжку.

— Дуже. Тільки останній раз Морфей так пожартував, — з образоб в голосі пригадав пілігрим, — Тоді, коли на тата хвиля впала. Діду, як думаєш, то щось значить? Мені в школі казали, що Морфей може показувати такі сни, які потім можуть відбутися в житті.

— Не думаю, любчику, — похитав сивою головою дід, — Такого ще не бувало, то тобі діти в школі сказали? Ну от, вони вигадали то. 

— Тата не накриє хвиля? — запитав хлопчик, підвівшись з подушки.

— Не накриє. Морфей не знає майбутнього. Лягай, спи.

— А хто знає? 

— Напевно ніхто, — пожав плечами той.

— А Хронос знає? — з більшим азартом запитав онук діда.

— Оресту, ми будемо говорити чи казку читати? — м’яко промовив дід.

— Казку, — відповів Орест і гепнувся на подушку, — тільки давай довгу казку. Про дракона. Діду, а у Морфея є дракон?

— Ну, якщо вірити науці, у Морфея є все, що є у тебе в голові.

— Тоді я буду уявляти собі дракона і тоді Крейк його для мене знайде. Він знайде усе, що я замовлю. 

— Як замовиш? — не зрозумів дід, нахмурив брови, шукаючи потрібну книжку.

— Ну от так, — просто відповів хлопчик, вже тихіше, а вловлювач трохи яскравіше засяяв.

Дід почав читати. Казка була з азіатським мотивом, про принцесу, рибалку і дракона. Про їх щиру дружбу і пригоди. Орест все міцніше засинав, уявляючи того самого дракона. Червоним, з жовтою гривою і хвостом, з довжелезним хвостом і велетенськими крилами. Зажмуривши очі, Орест відчув що тіло його провалюється. Усвідомлення цього викликало приємне тепло в животі і грудях пілігрима. Від чого перехід пройшов легше.

Майкл покликав дружину, щоб і та поживилась на дивовижне сяйво вловлювача.

Орест відкрив очі та й легко підвівся на ноги. Арка виглядала ніби розбиті ворота, з усіх боків вона розсипалась. Здавалось, що її може зруйнувати подих вітру.

Навкруги пейзаж був дивовижний. Багатсько хитрих стежок, були обкладені старим камінням, формуючи лабіринти. Над землею зависли білі пухнасті хмаринки, яких Орест міг торкатись рукою. Де не де на хмаринках спали якісь тваринки. Орест припустив, що то панди, оскільки тваринки були чорно-білі, але підійти роздивитись хлопчик не ризикнув. Небо було чарівного пурпурового кольору. Дерева виднілись десь далеко, пілігрим чув шелест листя. Хоча, можливо, то шуміло джерело. Дракону ніде не було.

— Крейку, — тихо покликав Орест, щоб не розбудити тваринок.

У відповідь була повна тиша. Пілігрим став ногами на хмаринку і спробував ще раз.

— Кре-е-ейку, — театральний шепіт став голоснішим.

Переступаючи з хмаринки на хмаринку, хлопчик пройшов повз кількох пандочок і знайшов велику річку. Вода її була схожа на дзеркало і хмаринок над нею було менше, а на протилежному березі росли темні дерева, які перестали шепотіти листками. Орест нахилився до води і розгледів своє зображення. Сам собі посміхався і кривляв смішні мармизи. Але ось його зображення набуло якісь жовті ріжки і бороду, потім гриву і зуби. Орест загледівся, аж раптом з води вилетіло щось велетенське.

Дракон ледь не збив хлопчика з хмаринки. Він був майже таким, яким його уявляв Орест, тільки крила маленькі для такого довжезного змія. На його багряній спині сидів ніхто інший, як сам Крейк. Він вправно керував драконом і той малював в небі якийсь малюнок.

— О! Крейку, ти знайшов дракона, як я і хотів! — закричав хлопчик і захлопав в долоньки.

Дракон спустився до нього і завис над водою.

— Сідай, — сказав Крейк, навіть не дивлячись на хлопчика.

Пілігрим всівся у седло позаду поводара і міцно за нього тримався. Вони піднялись і полетіли до лісу. Орест пищав від захвату, що могло б призвести до закладення вух у Крейка, але вух у скелета, на щастя, не було.

За лісом були гори. Велетенські сірі гори вкриті пилом грізно нависали над деревами. Коли дракон підлетів до них, вся пилюка злетіла за гір і навколо нічого не було видно. Орест кашляв і нічого навколо не бачив. Крейк повернув дракона назад. Вони ще трохи покружляли над сплячими пандами, аж в мить, дракон перестав слухатись скелета і пірнув у арку. 

Орест відчув падіння і біль. На хвилинку йому здалося, що вони всі в трьох повернулись додому до пілігрима. В дитячій голові вже було намальоване здивоване обличчя батька. Напевно ж Крейку дозволять залишитись у них, та й дракона в клітку не закриєш.