Глава 14

Моро блював у лікарняному туалеті, хапаючи повітря ротом, що ще більше провокувало блекоту. Тіло дрижало і било лихоманкою, ноги  не тримали і Алекс став на коліна. Шлунок болів, а в роті пекла жовч. Чоловік притулився спиною до холодної стіни і хотів задрімати, але з палати він почув якийсь звук, мабуть, Рей прокинувся. Моро вхопився за раковину і повільно підвівся. Чи то кров прилила до голови, чи то шизофренія дратувала його шумом скаженого водоспаду — Моро не знав. Але це збивало з пантелику і заважало вийти з туалету. Біле око почало пекти, а зряче вгледіло чорну порожнечу над ліжком сина. 

Рей вже дихав сам, але сил рухатись не було. Обличчя його було блідим, тільки губи через нескінченні прокуси червоніли. Очі повні розгубленості і болю дивились кудись перед собою. Здавалось, що хлопчик боїться видати якийсь звук, видати, що він живий.

— Синочку, — тихо промовив Моро і сів поруч з дитиною.

Пілігрим здригнувся і з настороженістю глянув на батька. Коли його свідомість впізнало його, Рей залився слізьми і протягнув ручки. Моро взяв сина і заколихав його, цілуючи спітнілий лоб.

— Все вже добре. Все пройшло, — шепотів чоловік, — Поїхали додому? М?

— Їсти, — відповів Рей, — Їсти. Їсти!

Істеричний вереск заповнив кімнату. Пілігрим вимагав, благав їжу, вигинався і шкрябав нігтями себе і батька. Рей їв і блював, йому не вистачало порожнього бульйону. Він хотів хліба. Звичайного простого хліба. Жадібно вхопившись за маленьку скибочку, пілігрим заковтував його, як пілікан. Кімната смерділа гіркотою, шлунковим сіком і потом. Рей був мокрий, ніби його облили з відра. Так, не випустивши з рук скипку, пілігрим заснув після заспокійливого уколу. А Моро все гойдав і гойдав його, наспівуючи якусь дитячу пісеньку, котру позичив у Лорі, допоки чорна пляма над ліжком не зникла. 

Через хвилину Деванс зателефонував. Як би не хотілось брати слухавку, інженер все ж себе змусив це зробити.

— Ти як? Що там Рей? — стурбовано спитав лікар.

— Не питай, — зморено і хрипло відповів той, — Краще скажи, що там з Лірою?

Секунду Лорі мовчав, збираючи думки.

— Аура підскочила так неочікувано і різко, як і спала. Зараз все стабільно, якщо до вечора все буде добре, вже тоді прооперую. Ти вже не приїжджай. Вона слабка, майже завжди спить. 

Моро мовчав, тільки зараз він відчув спокій, коли друг з ним говорим. В грудях серце забилось теплом, яке зігріло тремтяче тіло.  

— Добре, тоді відпочивайте, — хотів завершити розмову лікар.

— Чекай! — різко зупинив його Моро, — Давай зустрінемось. С-сьогодні? 

— Хм, ближче до вечора буде видно. 

— Я може Рея додому заберу, — додав Алекс, — Так що, коли свого вкладеш, заходь до мене. 

Лорі заспокоїв друга і запевнив, що постарається зустрітись. 

Поки Рей був на руках, доти спав. Навіть під сильним заспокійливим, хлопчик відкривав очі, тільки но Алекс хотів його покласти в ліжко. З рештою, Алекс лежав в ліжку з сином на грудях. 

Кілька годин чоловік марив під гарячим тілечком. Ніби кожен його нерв оголився і затягувався у роговицю чорного ока. Кожен звук, коливання повітря інженер відчував дратуючим болем. Кожна його клітиночка пекла і боліла. Якщо спочатку здавалось, що то Рей гріє його, то згодом чоловік зрозумів, що все навпаки. Його тіло палало. Деякий час Алекса тримав давно знайомий параліч і з’їдало примарене око.

“Не вистачало ще захворіти” — подумав чоловік, коли параліч відпустив, і виклик медсестру.

Додому Рея відпускати не хотіли. Якщо походи настільки важкі, краще щоб він робив їх в лікарні.  Однак прогнози аури показували, що ближчим часом переходи не передбачаються. Алексу наказали, в разі концентрації аури у пілігрима, викликати швидку і їх повезуть у лікарню при школі — там Рею виділили палату.

Шофер довіз Моро з сином додому ще до шостої години. Увесь час, хлопчик тримав батька за руку, а коли той намагався її звільнити, щоб прищебнути пасок безпеки, Рей кричав і ціпкими зубами кусав батька, або хапався за рукава сорочки і піджака. 

Вже дома чоловік силою помив дитину і переодяг у свіжу піжаму. Самому помитись нагоди не було, Рей ніяк не хотів відпускати батька з поля зору. Він верещав і шкрябав обличчя, аж поки щоки не пофарбувались в червоні смуги. Моро посадив пілігрима на кришку унітаза і дав тому тримати маленький рушничок, а сам зайшов в душ і за хвилину помився і вийшов вже замотаний в свій великий білий пухнастий рушник. Так вони сиділи в спальні — Рей тримав татовий піджак, а Алекс діставав решту одягу з гардеробу. Інженер побачив, як уважно Рей стежить за його рухами і розглядає його тіло. На секунду Алекс повернувся на дзеркало.

Рей ніби боявся, що біла шкіра батька посіріє, м’язи, а з ним і сила, зникнуть, лишаться тільки кістки, з’явитеся неприродній великий живіт, а зуби пожовтіють і стануть гострими, як у хижака. Ніби його любий батько стане лютим звіром на ім’я Голод, зїсть його і втече в спаленну, отруєну пустелю, де нема ні птахів, ні тварин, ні комашок. 

Їсти хлопчику можна тільки рідку їжу. Повечерявши дитячими кашками у пачках, Рей все одно просив хліба. Вже ближче до вечора, Моро був змушений дати дитині заспокійливе і Рей нарешті заснув. Алекс лежав з ним і навіть задрімав, поруч з сином.