Глава 12

Лорі піднявся на інший поверх лікарні, де знаходилась палата Рея. Моро точно там сидить. Біля Ореста чергує дідусь. Пілігрим Морфея благополучно повернувся і нічого, окрім виснаження, його не турбувало. Хлопчик доспав цю ніч у лікарні під крапельницею і може повернутись додому і навіть відвідати школу. Лорі неабияк радів такому розвитку подій. Дитина спокійно робить переходи, насолоджується ними; батьки з задоволенням проводять з ним час, займаються з онуком, тим часом Лорі може спокійно працювати, виходити на зміни. 

Доктор піднявся до друга. Алекс лежав поруч з сином — Рей спав, але міцно тримав чоловіка за сорочку. Моро навіть не дрімав, не дивлячись на ранню годину, втомлено дивився у стелю і гладив сина по спині. 

— Алексу, — тихо покликав Деванс, — я приніс каву. Пішли поснідаємо, поки він ще спить.

Інженер повільно і обережно піднявся з ліжка, а коли Рей заворушився, погладив дитину по спині й поправив ковдру.   

— Як ви? — запитав Лорі.

Моро відпив каву і обернувся на палату.

— Рею трохи легше, але хіба після такого може бути краще? Я все ж таки наполягаю, щоб йому давали щось для блокування пам'яті. Я погоджуюсь на все що завгодно, навіть на наркотики, якщо його походи будуть настільки важкими. 

— Не варто цього робити, — заперечив Лорі і провів друга в їдальню, — ми не знаєм ще конкретно, чи це перший такий поход, чи всі такі будуть. Остаточно знатиме після третього-п'ятого походу. Може він і не другий тип.

Моро ніби і слухав, але думки його переплітались з голосами в голові і затягували кудись далеко. Важко було зрозуміти, що з того є він. 

— Як самопочуття? — уважно спостерігаючи, спитав Деванс.

— Втомився, — зізнався інженер і потер обличчя.

— Я не про то. Ти казав, що виходиш з ремісії. Так що?

— Я не знаю, Лорі. Я нічого не знаю. Поки тримаюсь, а до кінця тижня маю зустрітись з психіатром. Подивимось, що вона скаже.

— Проте тримаєшся ти добре, — підбадьорив Деванс, — Ти кажи, якщо щось треба.

Алекс слабо посміхнувся одними губами.

— Дякую. Коли Ліру оперувати? Я їй вже амулет доробив.

— Думаю сьогодні ввечері. Якась незрозуміла річ, — нахмурив брови лікар, — В неї аура не пойми як концентрується. Ми не можем зробити внятну статистику, настільки все хаотично.

— А що ти хотів? Вона дочка Аїда, — знову усміхнувся Моро.   

— Так, але ж, — Лорі піджав губи, — Я працював і з більш складними аїдовцями. Але складний у них був тільки діагноз, аура була стабільна. Принаймні ми могли з того дроти вити, а у Ліри є свої складності, але найбільша то аура. Можливо з амулетом дійсно стане краще. Бо коли її шкільний щось вловлює, пост не отримує ніякої інформації.

Поснідали вони швидко. Деванс сьогодні пів дня асистував, навчаючи молодих послідовників. Моро повернувся в палату до сина. Годинник над медичним ліжком мерехтів, а стрілки обертались скоріше. Алекс напрягся і підскочив до ліжка. Біля якого розпливалась чорна пляма, в якій гарцювали білі-жовті іскри.

Рей скулів на мокрій постілі, він спробував щось сказати, але вийшов тільки тихий стогін. Чоловік взяв сина на руки, закутав і почав колихати, ігноруючи ілюзію в кімнаті. В палату зайшла лікарка, а за нею кілька медсестер.

— Ми не очікували, що наступний перехід буде настільки швидко, — зізналась вона.

— Тільки не це, — прошепотів Алекс і поцілував вологе волосся Рея.

Хлопчику вдалось взятись за комір татової сорочки.

— Нічого-нічого, — бормотів той, — Я поруч. Я буду тебе чекати тут.

Карі очі пілігрима, наповнені страхом і біллю. Рей облизав губи і хрипло вдихнув. 

— У нього є годинник? Він може полегшити перехід, — сказала лікарка і від’єднала хлопця від всіх апаратів. 

Моро дістав з під подушки Рея наручний годинник. Коли одягав на руку сина, той хрипів і пищав ніби браслет зроблений з палаючого металу.

— Це не боляче, сину. Так буде краще, — повторював Алекс, коли Рей хотів струсити аксесуар. 

 Моро сильніше прижав пілігрима і притримав його холодні ручки. Чим сильніше крутились стрілки, тим більше і холодніше ставала пляма. І тільки інженер задивився на пляму, як перестав відчувати вагу на руках. Рей зробив перехід. Пляма зникла. 

Чоловік і сам спітнів — сорочка на грудях намокла. Руки заніміли і стали холодними. Так він сидів і кожну хвилину перевіряв час. Голова гуділа і була огидно порожня. Моро не помітив, що сидить так вже більше години. А коли побачив, скільки часу пройшло, волосся стало дибом. Алекс відчував, як кілька волосин посивіло. Час піднімати паніку. 

— Його більше години нема! — зауважив Моро.

— Ми слідкуємо, — відповіла лікар, — Карта показує, що він не далеко. Він зробив перехід з лікарні, сюди і повернеться. Це радує.

— Але ж в якому стані він повернеться? — допитувався інженер. Дихати стало важко, він хапав ротом повітря. Тіло тремтіло, але Моро знайшов в собі сили стримати сльози. 

Інженера провели на інший поверх, де в одному з кабінетів знаходились карти Царств. Великий стіл над яким висів проектор, відображав площину піщаного кольору, так звану “Стрічку часу”. Кожна пластина в голові у пілігрима мала свій унікальний код, за допомогою якого можна відслідкувати приблизне розташування дитини у Царстві Хроноса. Карта Морфеївого і Аїдового Царств знаходились в окремих кімнатах. Царство Морфея мало синю карту і один її кінець різко підвищився, а на чорній мапі смерті навпаки опускалась у ще чорнішу прірву.