Глава 11

Орест після чергової казки, яку цього вечора читав дідусь, лежав у ліжку і чекав на тата. Він терпляче крутився з одного боку на інше, а коли вловлювач над ліжком блимнув, хлопчик голосно покликав:

— Тату!

— Іду-іду, — відповів Лорі і одразу увійшов у дитячу кімнату.

— Дивись! Блимає! — схвильовано сказав пілігрим.

— Тоді лягай скоріш, я тебе укрию. Ось так, засинай, — сказав чоловік і сів поруч. Він погладив кучеряву голову і поцілував чоло дитини.

— Тату, — пошепки сказав пілігрим, коли все світло в кімнаті було згасено, — я ще хочу до Крейка. Мені сподобалось. А якщо я кудись не туди потраплю?

— Тоді стій і чекай на Крейка. Він тебе точно знайде, — заспокоїв його Лорі, — Ти молодець, засинай і перехід буде зробити легше. 

Ще раз поцілувавши сина, Деванс пересів на крісло. Орест дуже швидко заснув і сітка у вловлювачі замерехтіла різнокольоровим сяйвом. Такого Лорі ніколи не бачив і спостерігав заворожено. Жовтий, багряний, синій, зелений, червоний вогонь ставав то яскравішим, то тусклішим. Лорі покликав батьків і тих це явище вразило не менше. 

Вже через мить Ореста в ліжку не було.

Пілігрим заснув і довго шукав арку уві сні. Його свідомий сон, настільки реалістичний, малював йому якийсь знайомий краєвид, проте поводара там не було. Орест кликав його і біг кудись, де йому здавалось може бути арка. Нічна сорочка вже була мокра від поту, а штани забруднились травою і росою. 

— Кре-е-ейку! — ще раз крикнув Орест, після чого провалився у якийсь тунель.

Подібно Алісі, Орест провалювався у невідомість. Тепер падіння було не страшним, навпаки – веселим. Пілігрим хотів підглянути, однак на такій швидкості він не зміг відкрити очей. 

— І чого ти кричиш? — спитав знайомий голос.

Тепер Крейк виглядав трошки краще. Замість мотлоха на ньому були брюки, біла запрана сорочка, криво зав’язаний бант на шиї, стертий вигорівший на сонці фрак. На голові непогано сидів циліндр, проте і він був поношений життям. Хлопчик лежав під аркою, яка тепер була сплетена з виноградної лози.

— Крейку! — зрадів Орест і без страху взяв скелета за руку, котру поводар подав. 

Пілігрим занадто сильно потяг руку і зап’ястя хрумкнуло. Хлопчик вибачився, а Крейк повернув рукою, що викликало ще один хрум. 

— Вибач, — з жалем промовив Орест і піджав кулачки до грудей.

— Я вже звик, — спокійно відповів скелет. Череп дивився прямо на пілігрима і тому здавалось, що невидимі очі і губи насміхаються над хлопцем, — Не треба мене звати у свідомих снах, поки ти не переступиш поріг — я нічим не допоможу.

Крейк повів хлопця за собою в ліс. Дерева у нетрі ніби самі розступались перед поводарем, а коли якийсь гордий дуб не зсувався, сусіднє дерево, тоненький молодий ясень робив це за нього, поступаючи дорогу. 

— Але ж це спрацювало, — сказав Орест, спостерігаючи за рухом дерев.

— Ні, я чув тебе, але перенести тебе я не міг. Я можу тебе кликати і це зміцнить твою ауру, чи як ви там її називаєте. Але від мене тільки те і залежить. Якщо Морфей хоче, я буду кликати тебе, а прохід він закриє. Тоді ти будеш бавитись у свідомих снах.   

— Я так не хочу, — зізнався Орест.

Крейк нічого не відповів. Вони вийшли з лісу і опинились перед печерою, в якій мешкав скелет. Поводар зняв циліндр і фрак. 

— А де ти був? — запитав хлопчик.

— На виставі, — відповів той.

— У вас є вистави? — захопився Орест і очі його розширились.

Крейк знову промовчав, готуючи смердючу білу рідину. Таке мовчання образило пілігрима. Хлопчик насупив ніс і усівся на землю прямо на порозі.

— Я сьогодні йду на полювання, а потім за рештками, — сказав Крейк, коли побачив опущені плечі пілігрима. 

Це підбадьорило Ореста і він з нетерпінням чекав, поки Крейк завершить ритуал зміцнення кісток. Зібравши шолом, пілотські окуляри, рушницю і велетенську сумку, поводар натягнув дублянку з важкими металевими пряжками. Вони вийшли з печери і Орест інтуїтивно направився до ліса, проте Крейк зупинив його. Поводар повів хлопця за гору. Там була непримітна маленька стежечка, яка вела кудись високо. Скелет йшов попереду, даючи наказ хлопцю, куди і як ступати. Іноді він подавав руку, підтягував того на каміння, оскільки ноги в Ореста були коротші. Нарешті вони піднялись на саму гору. В грудях у пілігрима залоскотав захват. Такої краси він ніколи не бачив. З гори можна було розгледіти весь світ і повну жменю набрати пухнастих хмар. Скрип відірвав хлопця від роздумів, Орест обернувся і побачив, як Крейк знімає з аероплана накидку і змащує вінт. 

— Ти на цьому полюєш? — сумнівно запитав хлопчик. Він ніколи не літав на літаках, проте вигляд іржавого напіврозваленого апарату змушував його сумніватись, що ця груда металу взагалі здатна рухатись.

Крейк мовчки дістав з пасажирського сидіння шолом і окуляри, а з сумки теплий шарф. Хутко закутавши хлопця, поводар посадив його в літачок і сам заскочив у нього і сів за кермо, точнісінько таке саме як в машині тата Ореста. З скрипом і голосним грохотом скелет завів двигун аероплану. Гвинт розкрутився і гора задрижала. Орест не знав за що хапатися, ніяких пасків  безпеки не було. А зірвавшись з місця, апарат просто почав падати з гори. Крейк кілька разів гепнув по кабіні кістлявим кулаком і куці металеві крила аероплану розкрились і вивільнили величезні, подібні драконячим, паперові крила. Орест спочатку верещав, а коли піднялись над лісом зареготав.