Глава 10

Алекс просидів у Рея в палаті до самого ранку. Години сну обмежували очі, які так пильно стежили за чоловіком, навіть коли він спав. Глибина чорних зіниць так і жагала поглинути чоловіка, пропустити крізь себе і перенести кудись далеко. Після сухого сніданку, шофер відвіз Моро до школи. Інженер мав супроводити дочку на операцію у шкільному відділі хірургії, де проводились операції по вживленню пластин.

Ліра безстрашно лежала в ліжку, щоки її були червоними. Навіть під апаратом ШВЛ, вона виглядала бадьоро. В руках вона тримала ляльку, яку колись давно їй подарував тато. Дівчинка радісно замахала ручкою, коли побачила батька.

— “Ти прийшов? Я думала, ти з Реєм сьогодні,” — показала вона. 

— “Рей ще спить, сонечко.”

— “Я знаю, що він був в поході. У нього все гаразд?”

— “З ним все буде добре,” — піджавши губи, показав Моро. 

— “Ти мене проведеш і до нього вертайся,” — серйозно запевнила Ліра, — “Я вже не перший раз на операції, а Рею страшно після походу.”

Моро пообіцяв, що попіклується про Рея і Ліру повезли на операцію. Алекс допомагав вести ліжко і гладив доньку по холодній кістлявий руці. Через відкриті двері операційної інженер побачив Лорі Деванса у хірургічному вбрані. Лікар показав великі пальці, що означало, що все під контролем. На це Моро хитнув головою, дякуючи. 

Інженера провели у кімнату спостереження. Частіше всього там стояли студенти медики яких навчав Лорі. А Моро мав спеціальний дозвіл на спостереження за операціями доньки. Точніше, Ліра мала привілею, оскільки присутність батька, хай за скляною стіною, підбадьорювала і заспокоювала її. Самої операції Моро не бачив, проте міг спостерігати за лікарями. Лорі наказав увімкнути мікрофон, який був підключений до динаміків у сусідній кімнаті, коли Ліра заснула.

— Ти у Рея ночував? — спитав хірург, готуючись до операції. 

— Та, — відповів Алекс.

— Прийшов до тями?

— Ні ще. А Орест де? З бабусею і дідом?

— Ні, сьогодні в нього заняття.

Тільки хірург хотів розпочати перший етап, як аурометр, який розташовувався під столом, почав пищати. 

— Яка концентрація? — швидко спитав Деванс.

— Дванадцять одиниць! — вигукнув анестезіолог.

Моро застиг на місці. При концентрації вище десяти з тринадцяти пілігрим обов'язково мав піти у похід. Серце забилось частіше, а у вухах загуло. Перед очима не було операційної і лікарів. Був морок, була пітьма і порожнеча, а за спиною знову рик. Той самий, який він чув колись давно в дитинстві.  У кишені задзвенів телефон і ця вібрація біллю пронеслась по напруженому тілу.

— Згортаємось! — вигукнув хірург, — Алекс, ми вводимо її в кому. Вона може зробити перехід.

Динаміки вимкнули. Моро ватними руками дістав телефон і відповів. Рей прийшов до тями. На фоні дитячий голос кричав і звав батька. Одне й те саме слово ніби мільйон разів повторювалось однаковим тоном. Здавалось, що то запис, який поставили на повтор, тільки щоб серце Алекса розірвалось. Ще секунду Моро стояв не рухаючись, а коли відчув адреналін в ногах повідомив персонал і кинувся на вихід.

Шофер довіз інженера до лікарні. Моро біг по коридорах і з лютою ненавистю грюкнув по кнопках ліфту, коли той піднімався занадто повільно. До палати сина Алекс залетів, наче куля, ледь не збивши медсестру з ніг. Рей просився на руки. І коли батько взяв його, пілігрим намагався стати одним цілим з чоловіком. Душачи Алекса, Рей притулявся і притискався до грудей тата, плакав і кричав. Моро хотів увібрати горе і біль з душі дитини в себе і цілував його. 

— Дихати, — вирвалось крізь плач слово у Рея.

— Дихай, дитино, дихай, — шепотів на вухо Моро.

Так пілігрим плакав до тих пір, поки не заснув на руках батька. Але вже через хвилину він знову відкрив очі і почав тихо, втомлено рюмсати.

— Хочеш їсти? — спитав Моро з надією, що це відволіче дитину.

І це непогано спрацювало. Рей погодився поїсти у батька на руках. Він їв і їв, вилизуючи кожну крапельки з ложки і тарілки. 

За чверть години зателефонував Деванс.

— Все обійшлося, — повідомив хірург, — іншим часом прооперую. Добре що не почали зараз. Дивно, тільки ти пішов, як її і попустило. Але то таке. Не страшно. Вона в порядку і це головне. Що там Рей?

Моро оглянув ситуацію. На столі стояло більше восьми тарілок від супу, а на підлозі миска.

— Їсть, — просто відповів інженер і нервово зітхнув.

— Це ж добре, — зрадів Лорі.

— Він з'їв більше десяти тарілок супу і після кожної другої блює. З рук не злазить. Я розумію, що йому страшно, і розумію, що йому досить. 

Хвилину вони мовчали. 

— Може ми прийдем до нього вечорі, поки ти до Ліри поїдеш?

— Я не знаю, — зізнався інженер, — Я не можу розірватись. Буду просити, щоб Рея переводили в шкільну лікарню. Але ж там і так місця немає. Може йому якісь ліки дати, щоб пам’ять стерти? Амнезію викликати? — тремтячим і тихим голосом запитав Моро.

— Нажаль, Алекс. Це не принесе нічого хорошого. Я домовлюсь, щоб Рею виділили койку в шкільній лікарні, — пообіцяв Деванс і завершив розмову.