Наступного дня Лорі і Моро повернулись в школу за дітьми. Тепер арка при вході в школу була прикрашена різнокольоровими кульками і стрічками. Чоловіки приїхали пізніше всіх, більшість батьків вже забрали дітей додому. Проте, тільки вони вдвох привезли з собою квіти.
Фотографи спалахами ловили живі емоції і увічнювали їх клацанням камер. Моро трохи розгубився, переставляючи руку з живота, де танцювали льодяні метелики, до ока – сьогодні він не одягнув кольорову лінзу. І одразу забув про то, тільки побачив свою дитину.
Рей сидів на траві біля гамаку, на якому спав Орест. До ноги у обох хлопчиків були прив’язані повітряні кульки на довгих стрічках. Рей виривав з газону довші травинки і педантично складав їх у панчохи соні, у своїх місце закінчилось. Алекс одразу підійшов до сина і присів поруч.
Деванса зустріла Алсу. Чоловік подарував їй квіти.
— Це вам, вдячність за вашу роботу і старанність.
— Дякую. Рей переживав, що кулька Ореста улетить, тому і собі, і йому прив’язав кульки до ноги. Вам варто поспішити додому, — сказалавона, все ще сором’язливо посміхаючись , — Його вловлюючі вже палають, їв тільки один раз. Завтра можете викликати няню з школи.
Чоловік хитнув головою, посміхнувся і, піджавши губи, повернувся до сина. Деванс взяв на руки худеньке, не рухоме тіло.
— Лорі, ми зайдемо до Ліри, подаруємо квіти і прийдемо, — сказав Алекс і підняв сина на ноги.
— Лорі, ми прийдемо, — повторив Рей.
— Я почекаю вас, — з лицедійно серйозним обличчям, стримуючи посмішку, запевнив хлопчика Деванс.
Орест був ніби непритомний. Його тіло здавались не живим, коли Лорі посадив його в машину. Лікар прищебнув пасок безпеки і хотів вже закрити двері, але неочікувано Орест відкрив очі.
— Тату, — тихо покликав хлопчик.
— Та, моя зірочка? — Деванс присів біля його ніг і прибрав з обличчя чорні кучері.
— У нас вчора Катруня перехід зробила, — прошепотів пілігрим.
— Так це чудово, котику.
— Її потім в плату поклали, я її сьогодні не бачив.
— Нічого страшного. Вона скоріш за все втомилась, або прихворіла. Все добре. Зараз поїдемо додому, повечеряємо, помиємось, ляжемо спати. Я тобі такі гарні вловлювачі повісив.
Відповіді Деванс не дочекався, Орест знову провалився в сон.
Моро з сином повернулись за пів години, якось швидко і незграбно ніс хлопця на руках. Ніби тікав від когось. Брови його були нахмурені, обличчя напружене. Їхали мовчки. Алекс увесь час обертався на свого хлопця, перевіряючи як він переносить поїздку в машині. Через кульку, яка все ще була прив’язана до ноги, обличчя було не видно.
— Та всядься вже, — зробив зауваження Лорі, — Нормально їдемо. Не нагнітай.
— Не можу повірити, що він так спокійно їде.
Висадивши сусідів, Деванс припаркувався в своєму дворі. Перенісши Ореста в його спальню, чоловік роздяг його, роззув, забрав кульку, витрусив травинки з панчох і спустився на кухню. Треба і собі кави зготувати, і сину перекус, якщо той знайде в собі сили поїсти.
Повернувшись, лікар побачив що Орест рюмсає. Над головою вловлювач снів світився яскравіше – аури в ньому було повно.
— Чого ти, синочку? — спитав Лорі і сів поруч.
— Я боюсь, — одними губами пролепетав хлопчик.
— Гей, маленький мій, — Деванс поцілував пілігрима в лоб, — Я буду поруч. Всю ніч буду біля тебе сидіти. Знаєш, в мене такий перший похід був. Досі сміюсь. Та, а я не розповідав?
Орест перестав плакати і жвавіше подивився на батька.
— Я так довго спав, спав. Потім раз прокидаюсь вдома, думаю, піду я в душ. Намилився, аж раптом – оп! – кудись провалився. А там мене чекають якісь диваки. Старезний робот Саллі, покритий іржавченою, він мені одну гайку свою дав, дядечко Кріт – так я його називав. Ну і красень цей Кріт. Він мені в хустку камінчиків назбирав, блискучі такі. Я тобі потім покажу. І Рогата Мара, від неї я отримав частку сонця у якомусь скляному шарі. Обіцяю, я все тобі покажу і розкажу.
— Тобі не було боляче?
— Ні, котику, не було. Знаєш, я так сумую за ними. А ти спи. Все буде добре.
Пілігрим прикрив очі і в ту ж мить погрузився в сон. Лорі сів в крісло, взяв каву в руки і дістав телефон. Не довго вагаючись лікар написав другу.
«Ти як? Живий?»
«Куди діватись. Годинник не вразив Рея. Ледь домовився, щоб він одяг його. Але хоча б спокійно себе веде.»
«Я казав, що він переріс. Як його аура?»
«Нічого. Концентрується, але не сильно. Сьогодні не піде. А твій?»
«Вже на готові.»
Якийсь час, вони мовчали.
«Я помітив, що ти якийсь наляканий біля школи.»
«У мене ледь голова не розірвалась від голосів. Особливо в корпусі Ліри.»
«Можливо, то просто спогади?»
«Не знаю, але виття і досить глушить.»
В цей момент, вловлювач над ліжком засіяв ще яскравіше, ніби палаючи. Лорі підвів голову. Ореста в ліжку не було. В ту ж секунду на телефон прийшло повідомлення. За десять хвилин на його адресу приїде швидка допомога.
#1576 в Фентезі
#458 в Міське фентезі
#348 в Фантастика
#90 в Наукова фантастика
Відредаговано: 12.09.2024