Сон 3875 Квест-вечірка

– Дресскод! – вкотре втомленно рикнув охоронець.

– Та я ж одягнена вже один до одного як й інші, – обурено проказала я, ледве стримуючи лють, – що знов не так?

– Дівчино, до чого тут одяг? – підняв брову вартівник умовностей нічного клубу, – ви не вписуєтеся в сьогоднішнє коло відвідувачів закладу. 

– Тобто? – розгублено перепитала я.

– Подивіться у дзеркало, – пролунало б глузливо, якщо б не спокійний й впевнений голос охоронця.

Я схопила косметичку й швидко дістала люстерко. Макіяж на місці, зачіска в тренді, одяг чистий, охайний, майже від кутюр. До чого він причепився?

Дядько в уніформі зглянувся й відкрив бажані дверцята. Я вже підняла ногу в новеньком лабутені над порогом, як він знов перекрив вхід витягнутою рукою.

– Тільки в дзеркало! – попереджувальним тоном проказав охоронець.

Я підняла очі й втупилася в блискучу поверхню протилежний стіни. Дівчина як дівчина. Все ще нічого не розуміючи, я перевела погляд на вартового. Він зітхнув й крикнув кудись в середину: «Людмила!»

На його поклик вийшла молода жінка:

– Що, Світлан, скучив?

– Ні, он настирлива особа рветься на сьогоднішню виставу, – проказав «уніформа».

– Ну, якось же вона нас знайшла.. А нехай зайде! От сміху буде! – протягнула мені руку Людмила.

Я гордо задерла носа і нарешті переступила жаданий поріг. Вже крокуючи по холу, я не втрималася й обернулася показати язика охоронцю. Боковий зір зачепив дзеркальну поверхню. Та ні, певно, здалося.

Охоронець осудливо похитав головою, та мені було байдуже. Я виграла парі! Знайшла прихований клуб і спромоглася потрапити на вечірку. От Олесь здивується! Аж ікла відпадуть. Ой, ні, він не вампир. Він кіт. Ну як жинка-кішка тільки навпаки. Він не обертається котом, це кот набуває подоби людини. Круто, правда? І ми з ним друзі. Він постійно втягує мене в якись пригоди на межі розумного, а я й не проти. Натомість, я завжди намагаюся відплатити йому тим самим. Й таки кішки-мишкі в нас існують вже роки три, щонайменше. Олесь вважає, що він головний. Насправді, я лише дозволяю йому так думати: в котів-людей дуже велике его. А ще він подобається моєї Мишель. Звісно, в котячий подобі. Породи в нього (в людському розумінні) немає, але зовні він дуже нагадує мейн-куна. Моя лиса красопета мало не з розуму сходить, коли він завітає в гості.

Олесь сидів в компанії двох дівчат, схожих одна на одну ..і на Людмилу. 

– Вони що, тут всі сестри? – замість привитання спитала я.

– О! Я гадав, ти вже не прийдеш, – дурнувато вклонився кіт, – Це Олька і Алка. 

Дівчата по черзі підняли в салюті свої келихи.

– Бачу, ти в надійних лапах, – усміхнулася Людмила й пішла назад, до свого Світлана.

– То в чому прикол? – знов запитала я. 

– Дрескод – здивовано проказав Олесь й широким жестом обвів рукою залу.

Я роззинулася. Дідько! Всі жінки були схожі на модель з постера, котрий сповіщав про вечірку. От що мав на увазі охоронець! Магія тіла була в «меню» моїх здібностей. Проте, знаючи про …нюанси користування даром, я її майже не застосовувала.

– То я виграла парі? – переможно запитала я.

– Частково, – по-чеширському посміхнувся кіт, і додав, – так, АлкаОлікі, дякую за компанію, але я сьогодні не сам. 

Дівчата пирснули коктейлями, цмокнули кота в щоки й попливли в бік бару.

– До початку вечірки ще хвилин п'ятнадцять. Що тобі замовити? – хитро примружив очиська кіт.

Яки пекельні коктейлі тут змішують я не знала. Тому сказала навмання:

– Щось безалкогольне для початку. І не дуже холодне.

Напій мав приємний смак і консистенцію. А звабливий аромат.. морського пляжу з пальмами, фруктами, блакитно-білими шезлонгами, чайками, серферами, ласкавими теплими хвилями змушував забути про все. Як це міг передати запах, я не розуміла. Може це моя уява? Треба в відпустку з'їздити, бо вже таке здається..

– Як тобі отой молодик у синіх шортах – запитав Олесь.

Ого, він що, бачить те саме? Я придивилася. В шезлонгах ліворуч засмагала парочка. кіт-Олесь і якась лиса білявка. От не знаю, як я визначила колір її відсутнього волосся! Але тут вона граційно потягнулася, демонструючи білий купальник. Цей рух був доволі знайомий. Мишель! Як? Чому? Вона ж звичайна. Треба подивитися ближче.

– Гей, зупинися, навіжена! – почула я крізь шум прибоя голос Олеся. І випала назад, в клуб. 

– Що ти туди додав? – суворо запитала я.

– Нічого забороненого, лише трохи магії моря, – знизав плечима хлопець, – Цього мало вистачить лише на реалістичну голограму пляжу зі мною в головній ролі. А ти ледве не пішла туда повністю. 

– Наче ти не вкурсі про мої здібності. Тобто їх особливість, – пфикнула я та змінила тему – Коли там початок шоу?

– Зараз! – проказав кіт й обома руками розвернув мене до подіуму.

Шоу дійсно було вражаючим й до останній секунди варто того мого нервування перед входом в клуб. Я чудово проводила час, допоки..

– А зараз, – таємниче промовив ведучий, – зірка нашого шоу!

Я так сіпнулася, що ледве не перечепилася через бильце барного дивану й вдавилася коктейльною вишенькою. Тому що цей конферансьє чітко і гучно проказав моє ім'я! Всі погляди разом з прожектором повернулися в мій бік. Червона і зігнута, я витирала сльози й кашляла. Зал чекав. Ведучий, професійно посміхаючись, тримав біля мене мікрофон.

– Привіт, – ніяковіючи, нарешті вичавила з себе я. 

– Ивіт, ивіт, віт, віт – познущалася з мене луна. Зал розірвало аплодисментами. Завзятіше за всіх старалися Світлан і Людмила. 

– За весь вечір ніхто так й не спромігся з'ясувати Вашу сутність! Браво! Приз Ваш. А тепер розкрийте нам цю таємницю. Ви мавка? Драконесса? Привід? Дводушниця?

– Людина – здивовано відказала я.

Натовп зайшовся майже істеричним реготом. Ведучий першим опанував себе:

– Дуже дотепний жарт! Ви неперевершені. А все ж таки, хто?