Сон 3844 З днем народження мене!

Я неслась на срібно-синьому бугатті, по гірській дорозі, майстерно вписуючись в повороти. Я? За кермом? Це неможливо, це просто катастрофа! Катастрофа почула й не змусила себе чекати: слідуючи черговому вигину траси, я різко повернула кермо праворуч, і автівка слухняно рушила..наліво, тобто в прірву.

– А-а-а!!! – несамовито заволала я.

– А-а-а!!! – підключився к основному солісту дует позаду. 

Бугатті приречено фа-факав сигналом й мчався в безодню. Судомно чіпляючись за кермо, я не придумала нічого розумніше ніж натиснути на гальма. 

На диво, це спрацювало: машина завмерла капотом вниз, і увесь дріб'язок з салону чудернацькими рунами ліг на лобове скло. 

– Судячи з розташування цього мотлоху, тобі пощастить в коханні – подав ззаду голос один з пасажирів. 

– Хтось?? – з подивом впізнала я попутника, й «влучно» запитала – Знов будеш мене дитиною лякати?

– Чому одразу лякати? Діти то квіти! Квітів ніколи не буває забагато, – повчально проказав Хтось.

– Бачила я цю клумбу в сусідів, – відказала я, – то на пестициди не вистачає, то на добрива. А самі садоводи вже давно однією ногою в закладі з м'якими стінами.

– Палиця має два кінці – зауважив другий пасажир, – мало дітей, то й роботи мало. Але ж й прибутку також.

Натягнуті паски безпеки не давали подивитися назад, а дзеркало «показувало» порожнє сидіння.

– Хто це? – запитала я.

– А, вибач, це Фєй, – назвав співрозмовника Хтось.

– Тобто? – здивовано перепитала я.

– А що таке? От ви, жінки, на себе скільки чоловічих професій перетягнули? Важкоатлетки, дальнобіцниці, бізнес-леді різні. А він – фєй.

– Якщо у вас з цим проблеми чи комплекси, можемо про це поговорити – мелодійним голосом професійно запропонував фєй, – приємно познайомитись, я Анастас.

Фєй елегантно протягнув руку з акуратним французьким манікюром. Я втупилася поглядом на ту доглянуту п'ятірню, вагаючись чи потиснути її своєю, з нервово обгризеними нігтями.

– Що? – на свій лад сприйняв мій ступор фєй, – я маю надавати приклад чистоти охайності! А не те, що ти подумала.

Він забрав руку та ображено пхикнув в мій бік. Мене накрила хвиля парфумів з ніжним квітковим ароматом. Фєй пихливо відсунувся від мене, поклавши ногу на ногу. Нарешті вдалося роздивитися це диво. Анастас був в кремово-фісташковому шовковому брючному костюмі, блідо-зеленої шийної хустці, котру тримала вишукана срібна брошка з блакитним каменем. В довгому каштановому волоссі виблискувала фейська діадема і.. стирчали ельфійські вушка! Хммм, в принципі логічно.

– Вибач, Стасік, я не збиралася тебе ображати. Просто дещо неочікувано, – перепросила я.

– Я Анастас! – трагічно прошепотів фєй, і додав вже нормальним голосом – а куди ми їдемо? Тобто їхали.

– Дійсно. Гарне запитання. Хтось, тобі що-небудь відомо про пункт призначення?

– Отакої! Це ж твій сон, тобі й карти в руки. 

– Точно, мапа!.. зараз подивимось в навігаторі, – зраділа я й натиснула пару кнопочок.

– Продовжуйте рух, – сповістив пристрій сварливим голосом тітки з ЖЕУ, – через 500 метрів вниз ваш пункт призначення буде під вами.

Електронна мапа в цьому місці показувала ..нічого. Тишу порушив голос Хтося:

– Принаймні, суто технично, ми рухаємося в правильному напрямку. Питання лише нащо нам туди, та як не прикрасити це місце пласкою версією себе.

Крізь сон я відчула, як Мишель намагається грати з моєю ногою. Ймовірно, пальці вислизнули з-під ковдри.

– Гей-гей-гей! – заметушився Хтось, – навіть не думай просинатися! Ти, значить, отямишся в м'якому ліжечку, а нам тут висіти до нових віників?

Дійсно, негарно якось. Треба зосередитися на видінні.

– А чому «до нових віників»? – спантеличене запитала я, намагаючись залізти назад, у сон.

– Не знаю, Городній так каже, а мені подобається. Трохи дурнувато, загадково й екологічно, – відповів Хтось. – І взагалі, недовідьма, це ж твій сон. Ти збираєшся нас рятувати?

Я задумалася: «Хто в казках завжди приходить на допомогу? Хоробрий лицар?» Упс, бугатті помітно просів вниз. Бо на передньому сидінні матеріалізувався рятівник прекрасних пані в трохи зм'ятому «екзоскеллеті», з віником та в чепці покоївкі й почав очманіло роззиратися. Я похитала головою. Авжеж, на принцесу я не тягну. Та й чим він зарадить? Хіба що на пару метрів ближче до землі будемо. Лицар зник. 

– Може смугастика запросити? Він важчий.

– Ні-ні-ні! – злякався Хтось, – він на мене ще з того випадку з яйцями злий!

Запізно, Смугастий вже був тут, щоправда на відеозв'язку.

– Привіт, відьма! Класна в тебе мітла! Скільки видає? А маголітрів скільки на сотню? – виказав свою досвідченість дракон.

– Привіт, приємно, що цікавишся, але нам допомога потрібна, – почала розповідати я.

Ми висимо в повітрі. Ти можеш допомогти спуститися?

– На жаль, в мене зараз линька, ще з тиждень літати не зможу, – зітхнув смугастик й раптом підозріло запитав – А кому це «нам»?

– В мене тут я, фєй і Хтось. 

– Фєя я не знаю, а Хтосю й бажання немає допомагати, – відказав дракон.

– Я ж кажу, він злопам'ятний – зашепотів мені в ухо Хтось.

– Я не злопам'ятний, в мене просто пам'ять гарна! Знаєш, як довго хвіст загоювався? – обурився Смугастий.

– Не знаю, в мене немає хвоста. А помилка не моя була, мене виправити доручили!

– От сам би доповів Її Магичності. Шкода ти мені тоді на зуб не потрапив! – клацнув щелепами дракон. І раптом хижо посміхнувся:

– Фєй, а ти випадково не зубний?

– Ні, але пару разів доводилося підміняти. А що? – зацікавився Анастас.

– А то! Зубна фєя виконує одне бажання за зуб. От і врятуєтеся! 

– А де ж я зуб візьму? – здивувався фєй.

– У Хтося он повний комплект, нехай одним пожертвує – зареготав Смугастий, дійсно дуже злий на Хтося.

Довелося втрутитись мені.