Сни Марічки

1-3

1


Дівчина самотньо сиділа за столиком біля вікна. В закладі негучно грала спокійна музика. Відвідувачів не було. О пів на 10 ранку, звідки їм взятися.

Вона невідривно дивилася на сніг, що м'якими кружляючими пір'їнками лягав на землю. Перший сніг... 

Її руки зігрівало горнятко з запашною кавою, вона вдихала її аромат, як повітряну амброзію, цей запах був її найулюбленішим, майже наркотичним. Вона зайшла сюди, щоби наодинці насолодитися вранішньою кавою, ще й сніг, на який дивилася б вічно.

Здавалося, ця мить застигла: є тільки вона, кавовий повів й неспішний, гіпнотичний зимовий танок сніжинок за вікном. Дівчина зробила ласий ковток, очі самі по собі заплющились від насолоди смаку, мммм…

Тут, в невеличкому кафетерії "Заходь на каву", вона була постійною відвідувачкою вже кілька місяців поспіль. Натрапила, коли вивчала своє нове місце перебування, яке змінилось у зв'язку з орендою першого, самостійного житла. Робота неподалік, дві зупинки трамвая. Батьки тепер на іншому кінці міста, та це й на краще. Надмірна опіка матері втомлювала, відіймала сили. Хотілось розправити крила нарешті, вдихнути на повні груди, злетіти. Бути на самоті. 

Нарешті вона могла насолоджуватись самотністю. Про яку мріяла скільки себе пам'ятає, тому що: житлові умови, постійна наявність в оселі бабусі з набридливими моралями й дорученнями, крикливого молодшого брата, гамірної матінки, собаки, яка з милого пухнастого цуцика перетворилася на занадто гавкітливу тваринку з кепським характером. 

Вона не мала своєї кімнати. Звикла сидіти, вчити уроки, спираючись на лікті та затуляючи вуха середніми пальцями. Так і читала книжки. Можливості усамітнитись майже не було.

Тож тепер, маючи свою оселю, вона насолоджувалась цим в повній мірі. Їй подобалось бути самій, робити що хочеться у вільний час. Ходити довгими літніми вечорами дворовими вуличками, зупинятись, милуючись доглянутими квітниками. Чекати, коли увімкнуться тьмяні ліхтарі на алеї, що вела до її нового дому, йти по мокрій бруківці з налиплим на неї жовтим листям, дихати вологим повітрям осені під "Рай" Соні Кей в навушниках. Пити червоне сухе наодинці, виходячи на балкон. Дивитися на вікна сусідського будинку, деяких цих людей ти вже майже знаєш.

Тож мала вже тут і улюблені крамнички, лавочки, шляхи, затишні місця. Одним з таких була і ця кав'ярня. 

Тут вона й винайшла справжню насолоду — каву по-турецьки, яку варив, і робив це неперевершено, бариста Тарас. Він же був і власником, і офіціянтом. Ввечері приходила ще помічниця, бо — чотири столики, а влітку шість — майже ніколи не бували порожніми. Кава Тараса мала успіх. До того ж, смачнющі десерти, завжди свіжі. Приємна, легка й ненав'язлива музика. Гарне обслуговування, бо хлопець цей мало того, що розумів свою справу, був і ввічливим, привітним. Він подобався їй. Й вона відчувала його симпатію. Він знав її ім'я. 

Зараз він делікатно залишив її наодинці зі своїми думками, снігом й ароматним горнятком, завбачливо приніс склянку води.

Дівчина зібрала ложечкою товстий шар піни, і смакуючи нею, дивилась на ялинку поза вікном, біля входу в "Заходь на каву". Деревце наче зраділо снігу, розкинуло тендітні пухнасті гілочки назустріч. Сніг в цьому році запізнився, третій тиждень грудня. "Скоро новий рік, — майже байдуже констатувала вона подумки, — але ні, до батьків я не поїду, дзуськи. Потім". І подарунки вже всім рідним придбала, чудові, старалась догодити. 

Тома, найближча подруга, також запросила. Але про це не могло бути й мови. Там збереться шумна весела компанія, і все б нічого… але серед запрошених буде її колишній хлопець, а Марічку зовсім не гріла думка бути з ним поруч на свято. Хоч і розійшлися цивілізовано, як дорослі люди, і  ініціатива була її… Та ці відносини вимотали її, попсували нерви, і все, чого вона бажала наразі — спокою та усамітнення.

Її не лякала думка зустріти Новий рік на самоті, навіть зігрівала можливістю дивитись улюблені новорічні фільми, пити Фраголіно і поїдати в шаленій кількості мандарини. Така перспектива була їй до смаку.

Наблизився усміхнений Тарас. Дивився приязно, дуже. Спитав:

— Ну як Вам, Марічко, сподобалось?

— О, Тарасе, дуже. Втім, як завжди. 

— Це помітно. Люблю спостерігати, як ти її п'єш. О, це нічого...— він трохи збентежився, збився.

Марічка посміхнулась. 

— Ні, навіть добре,— потягнулась за гаманцем.

— Не треба,— зупинив Тарас, о, невже він зашарівся, як мило,— я хочу тебе пригостити. В день першого снігу.

Він поспіхом присів навпроти: “Не заперечиш, Марічко... хотів запропонувати тобі, запросити, тобто.. до мене, сюди, на Новий рік. Прийдуть декілька друзів, й дівчата будуть. Невеличка компанія. Якщо ти не проти, — Тарас трохи нервував, майже непомітно хвилювався, — приєднуйся, буду радий”.

Марічка посміхнулась. Чом би й ні, можливо, вона й скористається запрошенням. Це ж просто хлопець. Можливо, випадкове знайомство, що не переросте в щось більше. Тож, поки що нема чого хвилюватись. Він сприйняв її хвилинне розмірковування як вагання, запропонував квапливо:

— Можеш прийти не сама. З подругою. Чи то приятелем. Ну.

Марічка порадувала відповіддю:

— Дякую, Тарасе. В мене немає планів на Новий рік. Скоріш за все, я прийду.




Поскаржитись