Епілог

«Тільки б не впасти! Тільки не впасти!» — подумки молився Даниїл, пересуваючись по слизькому льоду.

Було дуже ніяково й жарко. Костюм виявився неймовірно незручним. А ще, швидше за все, виглядає в ньому наче клоун.

Чоловік подумав, що приб’є ідіота, який вигадав це. Але вчасно схаменувся, зрозумівши, що вбивати доведеться самого себе. Не краща перспектива.

Глянув на годинник — майже дванадцять. Значить, ось-ось почнеться вистава. Може, не пізно відмовитися? Обернувшись — побачив Ліну, що сівши на лавку біля ковзанки, грайливо посміхалася, нетерпляче поплескуючи в долоні.

Ні, не має права відмовитися. Накосячив — пора виправляти. Ніхто, окрім нього, не винен, що доводиться тинятися на людях у костюмі Сніговика. Ідея напнути який прийшла не в Лінину, а його хвору голову.

Чомусь згадав ранок, коли впав із дивану під ялинку, а дочка тямуще помітила, що він стане непоганим Сніговиком для Снігуроньки. Ставицький щиро сподівався, що подібної думки притримається і Снігуронька, бо це буде символічно. Тоді Настя зображувала перед ними з Ліною чарівницю, тепер він трохи її порадує.

Покрутившись навколо своєї осі, переконуючись, що за вчорашній день навчився твердо стояти на ковзанах, Даниїл із полегшенням побачив, що біля ковзанки застигла Настя. До останнього боявся, що не прийде. Хоча, знайомство з начальником святкового агентства, у якому підробляла дівчина, зіграло на руку: Настю без зайвих роз’яснень вдалося висмикнути сюди за допомогою подруги.

Посміхнувшись, чоловік під’їхав до доньки, забираючи букет альстромерій.

— Татку, не підведи хоч цього разу, — перш ніж віддати квіти, повчала серйозно мала, — Снігуронька повинна з нами залишитися назавжди!

Згідно кивнувши, Даниїл із хвилюванням попрямував у сторону дівчини. У міру наближення спостерігав за зміною емоцій на її обличчі. Подив, здивування, шок, а потім… Коли залишалося всього пару метрів, Анастасія розсміялася. Щиро й заразливо.

Сміх — це добре. Значить, не все втрачено. Значить, вигадка натягнути цей костюм не така й дурна.

Задоволений собою, Ставицький хотів наостанок зробити красивий трюк, обкрутившись на одній нозі, але не зрозумів, як опинився на льоду. Благо приземлення завдяки тому ж костюму видалося м’яким. А ось квіти, здається, трохи прим’ялися.

Спроби піднятися не увінчалися успіхом. Нижня сніжна куля весь час тягнула донизу.

— Даниїле, давай допоможу, — через хвилину почувся дівочий голос і разом із тим його потягнули за лікоть вгору. — Ти не забився?

Підвівшись, побачив поруч із собою стурбовану Настю і розплився в задоволеній усмішці.

— Чого смієшся? — фиркнула обурено, кинувши спроби підняти й опустилася поряд.

— Тобі вже не весело? Пару хвилин тому ти думала інакше, — не стримуючи сміху.

— Горе ти, цибульне, — оцінювально розглядаючи, Настя теж посміхнулася. — Це що за цирк?

— Ось, — більше не поспішаючи вставати, простягнув прим’ятий букет, — Це тобі.

— Навіщо все це? — здивувалася, але квіти прийняла.

— Хотів перепросити, — поправляючи шапку, пробурмотів чоловік. — Я поводився, як останній кретин.

— Є таке, — погодилась, не роздумуючи.

— Я був весь час на нервах, потім Ліна втнула з документами, ось і зірвався. Не знаю, що на мене найшло…

Тут Даниїл лукавив. Але не міг він визнати, що тоді на нього звалилася закоханість.

Після вечора, коли був відторгнений із поцілунком, подумав, що зовсім не подобається Анастасії, а все, що вона робить, робить виключно заради майбутньої роботи. Це відверто зачепило й розлютило. Саме тому понісся на наступний день на роботу, забивши на дитину. Зірвався через ідіотський контракт, копію якого все-таки знайшов в офісі.

А ще хотів довести в першу чергу собі, що він незалежний чоловік. Зокрема, що не може залежати від якогось дівчиська, що прийшла в його будинок абсолютно випадково й залишилася тому ж. Занадто багато свого часу зазнав розчарувань і цього разу не хотів марно тішитися надіями. Наговорив дурниць.

Потім Настя пішла. Даниїл залишився наодинці з Ліною і нескінченними сумнівами. Пам’ятав, як Настя дивилася на нього перед втечею. А ще знав, як Ліна ставиться до Насті. Йому знадобилася ще доба, щоб остаточно розібратися, як ставиться до дівчини сам.

Коли усвідомив — зрозумів, яку дурницю зробив. І мабуть, без Елліни досі сидів, не уявляючи, що робити. Але спасибі доньці, що, бувши більш тямущою батька, на наступний день підійшла до нього й цілком серйозно заявила:

— Ти повинен повернути Настю!

Ідея зі Сніговиком і катком прийшли після. Спонтанно. Розумів, що цю дівчину просто так не підкупиш. Згадалися її слова, що він не вірить у диво. Тоді Настя всіма силами намагалася довести, що воно буває. Прийшла черга Даниїла показати, що повірив.

Судячи з виразу обличчя дівчини, практично вдалося…

— Татку, ти знову все зіпсував! — порушуючи швидкоплинне мовчання, поруч виникла обурена Елліна.

Упершись руками в боки й дивлячись зверху вниз на дорослих, виглядала вельми незадоволеною.