9

Дні летіли за днями. Кожен несхожий на попередній. Кожен сильніше прив’язував Настю до мешканців будинку. До Ліни, без якої не уявляла життя. До Даниїла, що змінювався на очах.

Прогулянки в парку, похід на каток… Той день став особливим. У той день Ставицький знову поліз із поцілунками. Що там говорити, вона, напевно, перша спровокувала, притягнувши чортову пляшку вина. Але чомусь насправді захотілося ближче пізнати чоловіка, який більше не представлявся таким жахливим. Після одкровень про розставання з матір’ю Ліни все страхи й дивацтва цієї людини стали зрозумілими.

Анастасія не раз пручалася, подумки обурювалася, але підсвідомо очікувала повторення того самого поцілунку новорічною ніччю. Коли все повторилося, зрозуміла, що не має на те права. Вона тут виключно через Ліну. А Даниїл… Хто знає, чого він хоче. Чергова спроба скористатися ситуацією. Затягти у свої сіті ще одну дівчину.

Ставицький, безсумнівно, любить Ліну. Але на особливо теплі почуття щодо себе не варто розраховувати, щоб зайвий раз не розчаровуватися. Краще одразу обрубати, щоби потім не було боляче.

Настя відчувала, якщо піддасться, а щось піде не так, впоратися буде складно. Їй у будь-якому випаду буде важко, коли повернеться до повсякденного життя.

З іншого боку, потім у неї буде робота. Часу на дурниці не залишиться. Елліну, як і домовлялися, та й за власною ініціативою, буде відвідувати. Її батько стане начальником. А водити тісні відносини з начальством небезпечно наслідками.

Нічого, і без цих дивовижних поцілунків усе буде гаразд. Або майже гаразд.

На ранок після інциденту Даниїл був не дуже говіркий. Після, поспілкувавшись із кимось телефоном, відправився на роботу. Настя не могла його за це судити. Якоюсь мірою так навіть краще. Менше дурних спокус. Але Ліна-то не знала суті того, що відбувалося. Для неї стало розчаруванням, що новий день буде не таким, як останні.

Учора Елліна з дитячої наївністю прокинувшись і влетівши на кухню, коли Ставицький пив каву, заявила, що хоче вирушити в дельфінарій. На що отримала вибачення і прохання сходити з Настею. Настя сходила, але чи виблискувала в дитячих очах та радість, яка могла бути поруч із батьком? Навряд чи.

Мала, як ніколи, потребувала сім’ї. Всупереч багатьом можливостям — Даниїл не міг зараз цього дати. Або з якоїсь причини не поспішав.

Що не кажи, вони не сім’я. Анастасія ніхто. Так, запрошена гостя, яка влаштувала кілька днів свята. Поняньчить дівчинку, потім Ставицький найме няньок. Сам, у кращому випадку, буде проводити з нею вихідні. Дитина як був самотня, так і залишиться…

— Елліна, що це таке?

Гучний крик розірвав ранкову тишу. Настя наспіх витерла руки об фартух і вилетіла з кухні, де ліпила вареники, бажаючи побалувати домашніх, на голоси, що доносилися з кабінету.

Там застала розлюченого Даниїла, що свердлив гнівним поглядом Ліну, яка злякано м’ялася біля стіни.

— Що трапилося? — оглянувши кімнату, де всюди — на підлозі, на дивані, на столі й навіть теліпаючись на нитці, були величезні сніжинки, вирізані з паперу.

— Це, це… — Ставицький підхопив одну і, махнувши перед обличчям дівчини, прошипів: — Що це таке? Може, ти мені розкажеш, раз Елліна несила пояснити.

— Сніжинки, — Знизала плечима, обертаючись до малої: — Мабуть, Ліна вирішила тебе порадувати.

На вигляд витівка, влаштована завжди спокійною і стриманою дитиною, могла здатися кумедною. Але тільки на перший погляд. Реакція її батька змушувала бажати кращого. Анастасія здогадувалася про справжню причину вчинку дівчинки — бажання привернути до себе увагу. Звернула, але судячи з переляканого вигляду, непомітно, що задоволена цим фактом.

— Порадувати? — сильніше вибухнув чоловік, — Ти у своєму розумі? Це, — труснувши рукою зі сніжинкою, — Був контракт на тридцять тисяч доларів! Контракт, який я ледве вирвав у конкурентів! І якщо через дві години він не буде підписаний, «Мегаполіс» прогорить!

— Даниїле, не варто так кричати, — обрубала обурення Анастасія, — Я впевнена, що десь є копія, потрібно знайти й видрукувати…

— Якби все було так просто! Копія в замовника! — перебив чоловік. — Думаєш, я зовсім ідіот? Елліна, — звертаючись до дочки, спокійніше уточнив: — Навіщо ти це зробила? На столі лежала купа паперів, але ти взяла саме ці, з портфеля. Чому?

— Мені вони сподобалися, — з усією дитячою безпосередністю знайшла найбільш вагомий аргумент.

— Сподобалися? — закотивши повіки, Ставицький нервово схопився за голову, — Донечко моя, а тебе не вчили, перш ніж брати чужі речі, питати можна чи ні? Через те, що тобі вони сподобалися, татова робота летить під три чорти!

У мить Ліна змінилася в обличчі. Замість переляку з’явилася здорова злість. Настя зловила себе на думці, що ці двоє в гніві дуже схожі.

— Робота-робота! — вперши ручки в боки, заверещала мала, — Ти тільки й говориш цілими днями про свою роботу! Навіщо я тоді приїжджала?! Не дарма мама говорила, що я тобі ніколи не була потрібна!

Секунда й дівчинка, розвернувшись, вилетіла з кабінету, залишаючи дорослих розгрібати наслідки своїх витівок.

— Ну а ти? — відійшовши від шоку, обурився Даниїл, втупившись на Настю: — Куди дивилася? Тебе, здається, по-людськи попросили залишитися і простежити за дитиною. Що я бачу?