8

— Таточку, татко! Прокидайся!

Десь на задвірках свідомості почулися дзвінкі викрики. Чоловік невдоволено поморщився, кутаючись із головою в ковдру, і спробував перевернутися на незручному дивані. Здається, у нього практично вийшло. А потім… Сам не зрозумів, як подібно мішку з картоплею, полетів вниз і з гуркотом приземлився на підлогу.

Разом із тим десь над головою пролунав дитячий сміх та викрики:

— Ти впав! Впав! Ха-ха-ха! Майже як я з велосипеда!

— От дідько! — миттю прокинувшись і розтираючи забитий лікоть, вилаявся Ставицький.

Подумав, що тільки ідіот міг придбати такий незручний і вузький диван.

— Що трапилося? — у вітальню влетіла перелякана й сонна Анастасія в смішній піжамі з рожевими слониками.

— Тато впав із дивану! Уявляєш? Ха-ха! — вказуючи на чоловіка пальчиком, прокоментувала очевидне Ліна.

— Дуже смішно, — передражнив Ставицький.

Виплутавшись із ковдри й усівшись на підлозі, притулився спиною до ніжки софи.

— Даниїле, Ви… — почала Настя, проходячи углиб кімнати. Але зустрівшись із незадоволеним поглядом чоловіка, виправила: — З тобою все гаразд? Не сильно забився?

— Ні, дякую, — розпливаючись у награній посмішці, — Твоїми молитвами.

— Татку, тебе в снігу вивалити й сидів би під ялинкою, наче справжній Сніговик! — реготала дочка. — Якраз до пари нашій Насті будеш. Снігуронька та Сніговик!

— Ліно! — похмуро зиркнув у бік малої.

— Лінусе, підемо краще сніданок татові готувати, — Хапаючи дівчинку за ручку, Анастасія потягнула ту на кухню.

Даниїл кілька хвилин сидів, дивлячись услід дівчатам, після чого заразливо розсміявся, зрозумівши, що позаду дійсно ялинка. Виглядає так собі, мабуть. Настрій і самопочуття теж сумнівні.

За якихось два дні перетворився майже на підкаблучника ледве знайомої дівчини й дочки, яку до цього практично не бачив. Раніше мав славу суворого, серйозного чоловіка. А зараз? Валяється на підлозі й ні краплі не збентежений цим фактом. Чим далі, тим більше відчував, що його тягне до Насті.

Так, у новорічну ніч пообіцяв — ніякого докучання і щиро намагався виконати дане слово. Колючі і двозначні фрази не брав до уваги. Але нині сумнівався, що витримки й самоконтролю вистачить на цілий тиждень.

Вчора-то понесло в спальню не стільки за подушками, скільки ще раз побачити дівчину. Вона така мила в цій своїй піжамі… У той момент важко припустити, настільки вона буває войовничою. Наприклад, як у день першої, як здавалося, зустрічі, коли благав піти з ним заради Ліни. Що здатна ставити умови. Що в стані тримати оборону, відштовхуючи одним поглядом.

З іншого боку, Даниїл не міг поводитися з нею, як із будь-якою іншою вподобаною дівчиною. Бачив — вона інша. Знав, що не притягне ні його заможність, ні інші виверти, за допомогою яких чіпляв дівок. Плюс до всього — вона Снігуронька. Нехай і не справжня, але до якої щиро прив’язалася Ліна. Жертвувати дитиною заради скороминущої інтрижки точно не збирався.

Але чому скороминущої? Тому що серйозного запропонувати не в змозі. Та й нерозумно це. Варто насолоджуватися тим, що має. На цей час — затишок у квартирі, смачна їжа й щаслива дочка. Решта не важливо. З інтрижками встигне.

З цією та ще парочкою життєствердних думок Ставицький прибрав за собою ліжко й переодягнувся. Треба було придумати план заходів на сьогодні. Після походу в кінотеатр чітко вирішив, що хоче більше проводити часу з донькою і, як шалено не звучить, — Настею. Поки є можливість. Учора дуже весело погуляли. І жах — новорічні свята й безглузда метушня не дратували, а якоюсь мірою бавили.

— Отже, дівчата, які плани на сьогодні? — коли після сніданку зібралися у вітальні, поцікавився Даниїл.

— Якщо хочете, можете зі мною пограти, — сидячи на підлозі біля ялинки й заплітаючи косу ляльці, запропонувала Елліна.

— Кіно? — звела брови, хмикнула Настя, спостерігаючи за діями малої.

— Кіно було вчора, — передражнив Ставицький. — Як щодо прогулянки в парк?

— Ура! — миттєво підскочивши, заверещала дочка, — Ми йдемо гуляти!

Після такого ентузіазму з боку дівчинки, Насті не залишилося нічого, крім як погодитися. Тому зібравшись, вирушили до центрального міського парку. Але дуже скоро чоловік зрозумів, що це стало не найвдалішою його ідеєю.

Покатавшись на чортовому колесі, мало не примерзли на вітрові, який на тридцятиметровій висоті видавався не дуже приємним. Отримав за це наганяй від Насті, що боялася застудити Ліну. Але й на тому муки не закінчилися.

Побачивши огороджений каток, Елліна вимогливо заявила, що хоче на лід.

— Заєць, ти знаєш, що це небезпечно? — намагаючись відмовити від витівки, голосив Ставицький.

— Татку, ми з мамою часто ходили на каток! — заканючила дочка, — Я добре катаюсь!

— Я, між іншим, теж, — підтакнула Настя хвалькувато. Тільки язика по-дитячому не показала, — І не небезпечніше, ніж дурне колесо огляду.

— Насте, я не знав, що буде настільки холодно… — став виправдовуватися чоловік.