7

«Ви повинні залишитися ненадовго. До Різдва. Будете Снігуронькою… Напрокат».

У голові блискавично миготіли слова, сказані минулої ночі Ставицьким. Настя досі, викладаючи із сумки наспіх зібрані речі, не розуміла, як повелася на чистої води авантюру й погодилася на пропозицію Даниїла. Начебто недурна, давно не так наївна, а все туди ж…

Але коли ще за настільки легку плату її влаштують у найпрестижніше рекламне агентство міста? Що не кажи, робота дівчині потрібна. А така, що отримає за тиждень, на дорозі не валяється. До того ж за вчорашній вечір здорово прикипіла до малої Еліни. Насті лише в радість, якщо присутність у цьому будинку хоч трошки розфарбує життя дитині і принесе тепло й щастя.

Так. Настя все робить виключно заради власного майбутнього й Ліни. Ніяк не тому, що цей осел Ставицький так круто цілується. Уже хто-хто, а ця людина в даній історії, хвилює найменше. Він, взагалі, зіпсував свято й порушив традиції.

Уперше в житті відзначала ні із сім’єю — раз. Не послухала виступ президента — два. Не написала бажання на листочку й не спалила, щоби попіл закинути в келих шампанського і випити — три. І, нарешті, взагалі, не випила шампанського — чотири.

Притиснувши долоню до губ, Анастасія мрійливо прикрила очі, опустившись на край ліжка. Кого обманює? У неї вперше в житті, нарешті, був небанальне й не нудне свято. Без блакитних вогників і тривалого застілля. І поцілунок… Хай йому грець, він набагато краще і смачніше будь-якого шампанського. Нехай і здогадувалася, що Даниїл той ще ловелас…

— Так, Наська, — підхопившись, суворо наказала собі дівчина, — Досить мріяти!

Не варто забувати справжню мету присутності тут. Її завдання створювати затишок, розважати і веселити дитину, ну й заодно стежити, щоб мешканці квартири не померли з голоду. Свого роду продовження роботи в ролі Снігуроньки, але без перебіжок по нових замовникам.

Навіть дивно, що мама відпустила з дому після того, що сталося.

Уклавши зі Ставицьким угоду століття, Анастасія, побоюючись затримуватися в нього на ніч, поспішила повернутися додому. Була зустрінута ні поздоровленням із Новим роком, а гнівними розпитуваннями в першу чергу подруги, яка замість неї тішила на свято батьків. Втім, мама виявилася сполошилися не менше.

Настю досі пересмикує, коли згадує обурені крики. Ні, вона, звичайно, віддавала звіт, що змусила рідних потурбуватися. Але якщо на те пішло, не маленька — має право гуляти і відзначати, де хоче. Про що одразу повідомила.

Мама притихла, запідозривши недобре й розцінивши відповідь як натяк на відносини із чоловіком. Алька виявилася менш лояльною. Пам’ятаючи розповідь про Ставицького, не дуже схвалила даний вибір. Лише коли, відмазавшись перед батьками, чесно розповіла історію, приховавши момент із поцілунком, Аліна відстала й навіть прикрила, прибрехавши, що на тиждень Настя їде з нею відпочивати за місто, а не до малознайомого чоловіка. Але знову ж таки, зажадавши щоденних звітів про поведінку Даниїла.

— Май на увазі, — наставляла на доріжку подруга, — Якщо цей осел зробить хоч натяк на щось непристойне… — прокашлявшись, уточнила: — Ну, хіба що ти сама зажадаєш. Я приїду і скручу його в баранячий ріг! Ти мене зрозуміла?

— Алько, що не нервуй! Нічого він не зробить. Ставицький цілком пристойний чоловік. Тим більше з нами весь час буде Ліна.

— Ага, як же… — надувши губи, дівчина войовничо склала руки на грудях, — Знаємо, таких пристойних. Проходили. Корчать із себе, а насправді дай привід.

— Алько! — хапаючи сумку, гримнула Анастасія.

— Добре-добре, я мовчу! — здалася подруга, — Але не забувай дзвонити.

Ага, Настя так і розігналася. На той момент, щоб злиняти від батьків, не вдаючись в подробиці, могла наобіцяти, чого завгодно. Взагалі, їй подобалося перебувати в житлі Даниїла. Дивно, але в чужій квартирі відчувала себе по-домашньому тепло. Майже як господиня.

Переодягнувшись у білий светр зі сніжинками, довжиною до колін, дівчина вислизнула зі спальні, яку чоловік люб’язно надав. Майже на порозі зіткнулася із самим господарем.

— Ну як Ви, освоїлися?

— Взагалі-то, освоїлася ще вчора, — посміхнувся Настя. Заглядаючи у вітальню: — Ліна в себе?

— Так, ще спить.

— Свято з незвички її вимотало, — припустила, попрямувавши на кухню.

— Думаю, якби знала, що Ви повернетеся так рано, давно була на ногах, — плентаючись слідом, ошелешив Даниїл.

— Не думаю. Усі нормальні люди після вчорашньої бурхливої ночі відсипаються. Це ми з Вами, як два психи, о восьмій ранку на ногах.

— Наступного разу можна цю справу виправити, — двозначно простягнув чоловік, — Тим більше бурхливу ніч запросто можу організувати. Я не хвалюся, так кажуть.

— Даниїле, ми начебто домовлялися, без цих Ваших… натяків! — обернувшись до Ставицького, ледь не ткнулась у його груди.

— Насте, Боже упаси! — піднімаючи долоні вгору, — Я нічого такого й не думав. Усього лише мав на увазі, що через те, що вчора В зарано втекли, не встиг запустити феєрверк. Та й танці обійшли стороною.

— Ну-ну, ловлю на слові, — нервово заковтнувши, пробіглася поглядом від грудей до лиця чоловіка і якомога безтурботніше запропонувала: — Хочете кави?