6

Даниїл із цікавістю спостерігав за реакцією Анастасії. Його не покидало відчуття, що вони десь бачилися, але де — згадати не міг. Тепер судячи зі згадування прізвища, виявився правий. Але раз припущення про клуб невірно, вірний варіант хотілося почути від самої винуватиці урочистості.

Настя не поспішала відповідати, сильніше втиснувшись у кухонний стіл. Невже так схожий на маніяка? Слова про викрадення виглядали досить двозначно. Але це йому впору підозрювати в шпигунстві й підступах конкурентів.

— Я… — забігавши очима, подала голос дівчина, — Не сказати, що особливо Вас знаю…

— Хто Вас до мене підіслав? — сердито перебив чоловік. — Шукаєте важелі впливу, щоби притиснути «Мегаполіс»?

— Що? — спалахнула Настя, — Які важелі? При чому тут «Мегаполіс»? Ви хоч колись не думаєте про свою дурнувату роботу?! Нічого, що самі мене запросили?

Прислуховуючись до полум’яної промови, зрозумів наскільки абсурдно пролунали звинувачення. Він дійсно перший пристав до дівчини на вулиці. Але з іншого боку…

— Послухайте, Насте, — стискаючи пальцями перенісся, видихнув: — Я повинен знати, кого запросив до хати, і хто так швидко втерся в довіру до моєї дочки.

— Ах, я ще і втерлася?

Схоже, дарма про це згадав. Дівчина щосили палала праведним гнівом.

— Чи не запізно схаменулися? Якийсь час назад Вас, здається, не особливо хвилювала моя персона.

— Татку, Насте, що трапилося? — на кухню влетіла захекана Елліна, рятуючи від незручної ситуації, де Ставицькому явно довелося б виправдовуватися.

— Все чудово, Заєць, — на ходу хапаючи дочку, Даниїл закружляв над підлогою.

— Настя залишиться? — опинившись на землі, Ліна благально глянула на дівчину, що, склавши руки на грудях, похмуро дивилася на нього.

Прокашлявшись, чоловік не був ні в чому впевнений. Настя начебто телефоном відбрила якусь Альку зі святкуванням, але після його збурень не факт, що не передумала. Ставицький подумки картав себе, на чому світ стоїть. Вічно його чортова нестриманість.

— Так, Ліно, — присідаючи навпочіпки, заспокоїла Анастасія, викликавши полегшене зітхання, — Сьогодні я залишаюся.

Елліна, обернувшись до чоловіка, запитально підняла брівку.

Ні, він усе розуміє. Але поселити з ними так звану Снігуроньку на весь час, поки не викликався.

— Іди сюди, допоможеш накрити на стіл.

Дочка, недовго роздумуючи, кинулася до Насті. А Даниїл, спостерігаючи, як Снігуронька підхопила Ліну і, посадивши за стіл, продовжила нарізати сир та шинку, відчув себе не у своїй тарілці. Тому жалібно уточнив:

— А мені що робити?

— Вам… — оглянувшись, Анастасія злісно оглянула його. Ні краплі не соромлячись, відшила: — Нічого. Краще йдіть у вітальню і не заважайте. Чоловікові не місце на кухні.

— Значить, у власному будинку мені не місце? — фиркнув Ставицький, збираючись піти. — Дуже добре, дожився.

— На-асть, — почувся боязкий голос малої, — Може, не треба тата проганяти?

Даниїл завмер, відчуваючи прилив ніжності до Елліни. Все-таки якою б нестерпною Анастасія не була, вільно чи мимоволі стає причиною його зближення з донькою. Ось уже й за батька заступається.

— Гаразд, — здалася дівчина. — Даниїле?

— Зійшли до того, щоб я залишився на своїй же кухні? — з глузуванням нагадав чоловік.

— Ось, — хапаючи зі столу тарілки й столові прилади, Настя сунула йому в руки зі словами: — Бачила у вітальні є прекрасний обідній стіл. Сподіваюся, Ви в змозі правильно розставити це.

Слухняно прийнявши посуд, Ставицький без зайвих слів попрямував до кімнати, розмірковуючи над тим, що відбувається. Припливли. У власному будинку командує дівчисько в костюмі Снігуроньки. Але найгірше, що він не чинить опір.

Навіть зважаючи, що заради щастя Елліни піде на багато що, не припускав такого розвитку подій. Дозволив собі змінити принципам і готуватися до святкування ідіотського Нового року — раз. Притягнув до хати жінку, нехай ту, з якою не збирався спати — два. Особисто наряджав ялинку — три. Дозволив собою командувати малознайомій дівчині — чотири. Нарешті, не вважав себе через це ущемленим — п’ять.

Хоча другий пункт вельми сумнівний. Гарантії, що вже не переспали немає, тому що ця Настя його звідкись знає. А якщо й не переспали, заперечувати, що дівчисько йому симпатизує теж не можна.

Настя видна дівчина. Молода, струнка, не обділена розумом і зовнішньою привабливістю. Вміє знаходити спільну мову з дітьми, що останнім часом стало для Ставицького чи не основним. Втім, знову розмірковує не про те. Зараз головним пунктом стоїть можливість розбуркати Ліну й подарувати справжнє свято.

— Як Ви тут? Впоралися?

Коли чоловік, розклавши прилади, з розумним виглядом розглядав вбрану хвилинами раніше ялину, у вітальні з’явилася винуватиця думок — Настя з парою тарілок, наповнених салатами.

— Татку, уявляєш, — слідом увійшла Ліна, з поважним виглядом несучи перед собою тацю пиріжків, — Настя каже, що я теж можу дочекатися дванадцяти годин.