5

— Даниїле, у Вас є старі ялинкові прикраси? — перебираючи перлове намисто, дівчина не вирішувалася підняти очі.

— Навіщо? — склавши руки на грудях, трохи роздратовано поцікавився чоловік.

— Я тут подумала… — Анастасія мимоволі прикрила повіки, подумки намагаючись знайти правильну відповідь.

Схоже, зараз їй перепаде по перше число за самодіяльність. Найсумніше — Ставицький матиме рацію. З одного боку. А з іншого як раз навпаки. Не Настя привела себе сюди й не сама себе попросила розбуркати Ліну. Яка, до слова, виявилася дуже гарною і приємною дитиною. Між іншим, саме заради цієї гарної дитини дівчина зважилася на досить спонтанне рішення — прихід додому до чужого незнайомого чоловіка в Новорічну ніч.

Хоча це спочатку, опинившись в автомобілі Ставицького, а після переступивши поріг квартири, коливалася між: йти до кінця, або плюнути на все й бігти швидше, куди очі бачать, сумніваючись в адекватності того, що відбувається. Тепер була практично впевнена, що поводилася вірно. Оскільки з Ліною, всупереч переконанням про її мовчазність, спільну мову знайшла досить швидко. Чого не можна сказати про її татка.

— Таточку, ми будемо ялинку прикрашати, — через хвилинну тишу подала голос Елліна, зашелестівши мішурою.

— А нічого, що ялинка до того, як ви вирішили її роздерибанити, була вбрана?

Знову повисла пауза, зважитися порушувати яку ніхто не поспішав. Навіть мала, опустившись на підлогу, щось тихенько колупала пальчиками, але перечити батькові не поспішала. Ось і прояв неговіркості, про яку говорив Даниїл. Що ж, не дивно. Якщо він на кожну витівку реагує подібним чином, про яку спільну мовою з дочкою тлумачить?

— Ліночко, — покликала Настя, — сходи-но на кухню, принеси нам парочку пиріжків.

— Але… — дивлячись великими невинними очима на дівчину, простягнула дитина.

— Піди-піди, — поквапив чоловік, допомагаючи Елліні встати з підлоги.

Коли дівчинка насторожено пройшла повз батька і зникла в коридорі, Анастасія повільно підняла похмурий погляд на Ставицького.

Даниїл стояв, спираючись об одвірок, і… Посміхався? Або їй привиділося?

Дівчина похитала головою, маючи намір позбутися від мари. Але воно не проходило. Чоловік дійсно посміхався. По справжньому. Щиро. Так, як не припускала побачити.

— Ці Ваші прикраси нікуди не годяться, — осмілівши, заявила Настя.

— Нічого собі! Після таких слів мені доведеться звільнити власного дизайнера, раз звичайні Снігуроньки тикають носом, наскільки все неправильно, — кепкуючи, відбив чоловік.

— Я не те мала на увазі, — кинулася виправдовуватися. Так і кортіло пригадати, що не така вже і Снігуронька, а такий же, хіба що менш досвідчений, але дизайнер. Проте цей козир вирішила приберегти, — Не треба нікого звільняти. Так, я віддаю звіт, що це коштує грошей і що все, безперечно, красиво й елегантно. Але це більше підходить для банкетного залу, ресторану, офісу, торгового центру… Чого завгодно, тільки не дому. Розумієте?

— Не зовсім, — відштовхнувшись від одвірка, пройшов вглиб залу.

— Тут немає душі. Новий рік — сімейне свято. Тепле, затишне. А у Вас, вибачайте, цього немає.

Настя завмерла, просліджуючи за наближення чоловіка.

— Так-таки й немає? — очі Ставицького якось неприродно загорілися пустотливими вогниками. — Пироги напекли, ялинка стоїть. Уже пробачайте, що чимось не догодив.

— Даниїле, справа не в мені, а в Ліні. Їй необхідно відчути справжній затишок, а не цю… — пнула ногою ялинкову іграшку, що лежала на підлозі, — бутафорія. Ви навіть не дозволили дитині взяти участь в оздобленні будинку!

— Я Вам сотий раз кажу — для цього був найнятий дизайнер.

— Засуньте свого дизайнера, знаєте, куди? — фиркнула, поставивши руки в боки, — Вам треба було плюнути на хвалену роботу й самому, разом із дитиною, прикрасити дім. Це могло вас по-справжньому зблизити. Це! — Змахнула рукою. — А не дорогі подарунки!

— Звідки Ви знаєте?

— Я не вчора на світ народилася! — огризнулася, не наважуючись здавати Елліну, яка трохи раніше розповіла про свої бажання.

— Щоб Ви знали, може, я тому і пропадаю на хваленій роботі, щоб Ліна ні в чому не потребувала!

— А я Вам повторюю, не в грошах щастя!

— Я ненавиджу Новий рік, — чесно зізнався, зупинившись у десятці сантиметрів.

— І який Ви після цього батько?

— Найсправжнісінький! — в’їдливо зауважив: — Хочете паспорт покажу? Чи, можливо, ДНК-тест здати? Щоб дівчина, що уявила себе чарівницею, повірила?

— Знаєте… — від обурення Настя відчула нестачу повітря. Але стоїчно продовжуючи гнути своє, тицьнула вказівним пальцем Ставицькому в груди й прошипіла: — Якщо Ви зараз не перестанете знущатися, я піду. Тоді Ліна точно залишиться без свята. І зауважте, це буде на Вашій совісті!

— Ти, правда, підеш? — пробелькотіла Елліна, ввійшовши в кімнату.

Чорт! Настя заплющила очі. Хто її за язика тягнув?

— Ні, наша Снігуронька жартує, — оглядаючись до доньки, чоловік відразу відшив найменшу ймовірність подібного, — Не звертай уваги, це наші дорослі справи.