1

— Добрий день. Я була на співбесіді у Вашого начальника. Хочу дізнатися результат.

— Прізвище?

— Черненко. Він дав цей номер, сказав, що Ви з’єднайте.

— Зачекайте хвилинку. Уточнюю, — у трубці почувся шурхіт, після чого писк сповістив, що на тому боці перемикнулися на режим очікування. Через пару хвилин холодний, трохи роздратований жіночий голос поінформував: — Вибачте, Ви нам не підходите.

Слідом — короткі гудки. Вкотре. Хто б сумнівався. Співбесіда, після якої безпосередній начальник урочисто пообіцяв дати відповідь пізніше. Негативну відповідь. Знову.

За останні кілька місяців нескінченного пошуку роботи, Настя повинна звикнути до подібного розкладу, але він щоразу вводив у німий ступор разом із бажанням запустити мобільний кудись об стінку. Замість чого зняла шкірку з яскраво-оранжевої мандаринки й кинула парочку кисло-солодких часточок до рота.

Кожна відмова повільно, але наполегливо зароджувала в душі нову порцію прикрощів, образи й невпевненості в собі. Ні, дівчина щиро плекала в душі надію, що робота мрії дуже скоро знайдеться, а це тимчасові неприємності, які випробовують на міцність. Але з кожним разом вірилось усе менше.

Як виявилося, фахівці з художньою освітою, але без досвіду, тільки з університету, якою була Настя, нікому не здалися. Начебто і фірм усіляких у місті повно, але влаштуватися на пристойну роботу з непоганим заробітком можливо лише маючи певні зв’язки. Простіше кажучи — по знайомству. Зв’язків ні в батьків, ні в близьких знайомих не спостерігалося, тому доводилося оббивати пороги самостійно. Поки не дуже успішно, а останнім часом, коли Новий рік наступав на п’яти, особливо. Хто захоче брати на роботу недосвідчених співробітників у найзавантаженіший місяць року? Хоч і шукають, але не беруть.

Постукавши ручкою по стільниці, безжально закреслила номер у списку потенційних роботодавців. Останній із можливих нині.

Що ж, схоже, у цьому році не бачити роботи, як власних вух. На календарі двадцять трете грудня, у нормальних людей передчуття свята, відповідний настрій, а в неї в житті як був розгардіяш, так і залишився. Ні пристойної посади, ні грошей, а в особистому житті взагалі повний застій. Одна надія — Новий рік зобов’язаний принести зміни на краще, інакше бути не може. Але є маленька проблемка — зміни в Новому році, безумовно, круто, але гроші потрібні зараз. Залежати від батьків уже якось непристойно, але іншого вибору не передбачається.

Різкий, наполегливий дзвінок у двері змусив Настю стрепенутися. Відклавши ручку, кинулася до виходу, прикидаючи, хто це може бути. Для повернення батьків із роботи зарано — всього-то половина другої. Для неочікуваних гостей теж. Напевно, чергові вимагачі або сектанти.

Не дивлячись у вічко, відчинила, готова видати нахабам усе, що думає про них, але замість того виявилася відсунута з порогу шаленим вихором — подругою Алькою, що влетіла до квартири. Виглядала вона зараз точно, як сніговик.

Кидаючи численні пакети з новорічною атрибутикою на підлогу, повненька симпатична брюнетка, роззуваючись, проторохтіла:

— Наська, привіт. Там така холоднеча! Брр! Я замерзла, як цуцик. Сніг валить, — струшуючи той із капюшона куртки, роздягалася, — У мене мало часу, забігла буквально хвилин на десять. У справі. Ну чого стоїш, очками кліпаєш? — вішаючи речі на плічка, поквапила: — Бігом чайник став. Або зібралася мене назад на мороз у такому стані відправити?

У цьому вся Алька. Вічно налетить як цунамі, переверне все догори дном, до того ж незрозуміло з якого приводу. Настя дружила з коротковолосого брюнеткою з першого курсу університету, але досі дивувалася її завзятому й непосидючому норову.

— Ні звичайно, — ошелешеній від несподіваної появи Аліни посеред робочого дня Насті не залишалося нічого, окрім як, слухняно поплестися на кухню, на ходу крикнувши: — Йдемо, будемо тебе відігрівати. Заодно розкажеш, що за справа.

— Ага, я руки помию.

Поки дівчина наливала воду в чайник, подруга прошмигнула у ванну.

Минуло кілька хвилин, за які Настя встигла приготувати чашки з пакетиками чаю, поставити на стіл вазу із цукерками й печивом, перш ніж з’явилася Аля, цікавлячись:

— Ну що, узяв тебе на роботу цей… як його… мужик із «Мегаполіса»?

— Ставицький?

Від згадки потенційного роботодавця, гидливо скривилася. Хотілося обматюкати цього козла всіма непристойними словами й за те, що катував не гірше спецслужб і за те, що в підсумку не спромігся особисто повідомити, чому не влаштовує, переадресовуючи до третіх осіб. Але замість цього прикрила очі, зробила глибокий вдих-видих, і з байдужістю зізналася:

— Ні, я їм не підходжу.

— Ну й осел, — махнула рукою Аля, — Не найкраще місце роботи цей твій «Мегаполіс». Шарашчина контора, де б сиділа якимось рядовим дизайнером за копійки. Ти гідна кращого.

— Угу, — підтакнула Настя, — Напевно, ти права.

Подумки додаючи парочку «але», серед яких першим пунктом значиться, що «Мегаполіс» не така вже шарашчина контора, а на хвилиночку — краще рекламне агентство міста. А Ставицький далеко не осел, а дуже навіть розсудливий і розумний чоловік. До всього іншого привабливий. Втім, яка різниця? Якщо він дійсно осел!