Розділ вісімнадцятий

Десь фоном щось шуміло. Замысть того, щоб відкрити очі і як-небудь відреагувати на подразник, я присунулась ближче до Данила і зажмурилась ще сильніше, відчуваючи, як він міцно обхоплює руками мою талію. Долоні Котовського були, як завжди, гарячими, і розслабитись в його обіймах виявилось дуже просто. Я щиро насолоджувалась цим, здавалося б, мінімальним фізичним контактом.

Добре все-таки, що вчорашню "щедру" пропозицію Богдани я відхилила і нікуди не перебралась. Я все ще не могла дозволити собі назвати Данила коханим чоловіком, він теж не зізнавався мені в почуттях, але все-таки те, що в усіляких жіночих романах називали б духовним зв'язком, щодня ставало все міснішим.

І так, без усіляких дурних виправдань і високих слів: Котовський мені подобався. Він, якщо чесно, був першим чоловіком, що дійсно викликав в мене подібні почуття. Я і уявити собі не могла, що мені снитимуться чужі поцілунки, що я в чиїхось обіймах відчуватиму себе…

Щось тяжке впало на мене. З виском впало. І, нагло б'ючи в боки то мене, то, судячи з охання, Котовського, вклинилось між нами.

- Добрий ранок! – бадьорий вигук, промовлений дитячим голосом, змусив мене негайно відкрити очі.

Між нами, влаштувавшись досить зручно, лежала Яна.

- Твою ж наліво! – прошипів Котовський, теж прокидаючись. – Добрий ранок…

- А мама сказала, щоб ми йшли гратись до тітки Олі, - підбираючись з другого боку, заявила Анечка. – Тому що мама і тітка Віта поїдуть з дядьком Данилом по магазинам, а за нами хтось повинен приглянути!

Я привстала, опираючись на лікті, і здивовано подивилась на дівчаток. Вигляд в обох був дуже серйозний. Приблизно з таким бойовим настроєм діти нас вже вчора атакували, але там хоч можна було сховатись за образом Снігуроньки і втекти хоч хвилин на десять, вручивши дітей Данилу, насолодитись тишею і зробити ковток прохолодної води, але я ж була не одна!

Чомусь я дуже сильно сумнівалась в тому, що згодна на такі подвиги.

- Ти обіцяв Дані та Вітасі проїхатись з ними по магазинам? – поцікавилась я, зручніше влаштовуючись на ліжку.

Аня і Яна, явно вирішивши, що раз вони вже прийшли, то нікуди не підуть, влащтувались по обидві сторони від мене і вчепились пальчиками в нічну сорочку, на щастя, куди більш скромну, ніж он той особливий подарунок Данила, що я нещодавно виявила в пакеті.

Але чим взагалі думали Дана та Віта, коли запускали дітей в спальню до нареченого та нареченої? А якби ми взагалі не були одягнені? Розраховують на мої принципи? Ну мало там що, раптом я передумала, вирішила, що раз з нареченим, то можна?

Хоча, про що це я? Там хіба є чим думати? Там є тільки чим придумувати всіляку гидоту!

- Нічого я не обіцяв! – заявив Данило, вибираючись з ліжка і швидко натягуючи штани. Присутність дітей в ліжку його теж не порадувала. – Що за дурня? Аня, Яна, коли вам мама це сказала?

- Вчора вечором, коли спати вкладала, - тут же повідомила Яночка. – Сказала, що як тільки ми прокинемось, відразу повинні іти до тітки Ольги, тому що ти повезеш маму і тітку Віту в місто і походиш з ними по магазинам.

Данило закотив очі.

- Зараз поговорю з ними, - заявив він. – Нехай скажуть, коди я там кого везу. А ви, дівчатка, почекайте мене тут.

Аня і Яна переглянулись і притиснулась до мене ще міцніше.

- Дядько Данило злиться? – поцікавилась Яночка. – Не хоче з нами гратись?

- Ну що ви, - посміхнулась я. – Дядько Даня дуже хоче з вами гратись. Він не хоче гратись з тіткою Вітою. А вона хоче, щоб він приділяв їй дуже багато уваги.

- Але прекрасний принц, - втрутилась Анечка, - має приділяти багато уваги своїй принцесі! Виходить, тітка Віта – зла чаклунка? Хоче розлучити прекрасного принца та його принцесу?

- Виходить, що так, - посміхнулась я. – Але ви тітці Віті про це не кажіть. А то злі чаклунки зазвичай жорстоко мстять тим, хто поруч з прекрасним принцем і кого він любить. А дядько Даня вас любить. Значить, ви в небезпеці.

- І бабуся? – з жахом спитала Яночка. – Дядько Данило любить бабусю!

- і бабуся, - погодилась я, приблизно уявляючи собі, що думала про Олену Володимирівну Вітася за те, що жінка мені симпатизувала.

Та в будь-якому випадку, їх стосунки ніколи дуже теплими не були.

- Але тоді не можна залишати дядька Данила наодинці з тіткою Вітою! – заявила Анечка. – тому що вона може його зачарувати!

- Так! – підтвердила Яночка аж занадто діловито, як п'ятирічної дитини. – Тоді нам треба негайно бігти до дядька Дані! Він ж там з тіткою вітою!

- Але ж там мама, - засумнівалась Анечка.

Сестра подивилась на неї так, що стало одразу зрозуміло, хто з цих двох виросте справжнім командиром. Яночка вже крутила сестрою, як хотіла, і, здається. Мама вже не здавалась їй ідеалом.

- Тітка Віта, - серйозно повідомила вона, - подруга мами! Отже, маму вона вже зачарувала, і тому мама така зла! І нам треба прогнати злу чаклунку!

Я навіть не встигла помітити, як Яночка вивернулась з моїх рук та зістрибнула з ліжка.

- Біжимо! – покликала вона сестру. – Не можна, щоб дядько Даня поїхав з тіткою вітою!