Розділ сімнадцятий

- І хто тягнув мене за язик? – простогнав Данило. – Можна ж було просто пообіцяти погратися з ними. Без цього дурного костюму і бороди!

- А я казала, що бути гладенько вибритим куди зручніше, - фиркнула я.

Котовський розсміявся, правда, досить втомлено, і розлігся прямо на килимі. Весь сьогоднішній день був присвячений грі з дітьми, і, якщо чесно, не тільки у котовського вже зірочки блимали перед очима від цих безкінечних іграшок, дитячого крику, сніговиків і решти чудових атрибутів, що властиві першому січня. Лягли ми спати вчора пізно, ну, або сьогодні дуже рано, а о восьмій ранку діти вже ганяли по всьому дому в пошуках Діда Мороза. І якщо десятирічного Андрія цікавила винятково залізна дорога, а в казкових персонажах він без проблем впізнав мене і свого дядька, то Аня, Яна та Олексій вимагали справжнього дідуся Мороза, нехай і без усяких мішків з подарунками. Зате зі Снігуронькою, щоб можна було пограти з ними в сніжки. Не так просто ж Дід Мороз такий молодий і навіть без величенького животика, схуд з того моменту, як приходив до них минулого разу!

- Цікаво, а про якого це товстуватого Діда Мороза наперебій розповідали Аня та Яна? – не втримавшись, спитала я.

- На минулий Новий рік замовили аніматора. Приїхало… Щось в'яле та з пивним пузом. З тої пори я якось не довіряю замовленим Дідам Морозам. Та й Снігурочкам, в принципі…

- А Снігурочка-то тебе чим не влаштувала?! – притворно обурилась я. – М?

- Ти мене у всьому влаштовуєш, - посміхнувся Котовський. – А ось твоя попередниця, що намагалась привітати дітей, виглядала старше, ніж сам Дід Мороз! Ну хіба так можна? У дітей же буде моральна травма від такої невідповідності прекрасної онученьки та її дідуся!

Я, не втримавшись, захихотіла – і сама втомлено лягла поруч з Данилом на все той самий м'який, пухнастий килим. Таке полегшення, що дітей нарешті забрали спати! Я вже й не думала, що до дев'ятої вечора можна настільки сильно хотіти спати, але на свій величезний подив виявила, що просто валюсь з ніг і мрію про те, щоб якомога швидше опинитись в ліжку.

І як тільки всі вихователі в дитячих садочках та вчителі в школах виживають? Якщо мене ледь не вбив один день з чотирма дітьми.. Правда, навряд чи вони проводять свої дні настільки активно, ае все одно, постійний контакт з чужою дітворою – це неймовірно складно! Я ледь стримувалась, щоб не прикрикнути на Яночку, коли вона в черговий раз намагалась перетворити біляву Снігуроньку в Снігурьньку лису шляхом видирання волосся… А дівчатка ж хоч і розуміють, коли їм кажеш "ні", все одно не настільки, наскільки хотілося б.

- О, ви тут? А я вже думала, де вас шукати!

Я сіла так різко, що аж щось клацнуло в шиї. Голос Богдани так і лився медом, ось лише валятися на килимі, коли ця жінка стоїть в метрі від мене, не хотілось зовсім. Та й Данило, хай і без особливого бажання, але встав все-таки на ноги і подав мені руку, допомагаючи піднятись.

- І нащо ж тобі, дуже цікаво, нас шукати? – похмуро поцікавився Котовський, судячи по погляду, не надто схильний вірити в добрі наміри сестри.

Дана втупила погляд у підлогу, скоріше зображаючи каяття, ніж дійсно соромлячись. Я подумала, що щирість її намірів дійсно під великим питанням, особливо якщо враховувати те, які скандали вона влашовувала, але бажання попросити пробачення вчора начебто було зручним.

- Ми з Васею помирились, - повідомила вона несподівано тихим і смирним голосом. Данило підняв на сестру здивований погляд, кашлянув, наче намагаючись переварити цю неймовірну новину, але ніяк не міг зрозуміти, які ж були причини. – І вирішили знову з ним жити в одній кімнаті. Все-таки, то неправильно для серйозної сімейної пари жити по різним спальням… Та ще й займати стільки місця.

- Он як, - протягнув Данило.

І в чому підступ? Ні в які благородні мотиви Богдани я вперто не вірила, і її брат, здається, також не поспішав радіти за сімейне щастя, що його знову здобула сестра. Щось тут було не так, і йому вперто хотілось зрозуміти, що саме. Я й сама вдивлялась в лице Дани і сподівалась, що вона хоч якимось чином видасть свою підступність, що зараз була схована під маскою матері, що розкаялась.

- Мама казала, що твоя наречена хоче дочекатись першої шлюбної ночі, - трохи невпевнено, аж занадто, як для лікаря-венеролога, протягнула Богдана, - так що, тепер друга кімната вільна. Олю, - вона звернулась до мене по імені, це ж треба, навіть нічого не переплутала! – Вася там вже перестелив ліжко, щоб була чиста білизна, навіть речі переніс, а то вони у вас в кімнаті нерозібрані лежали. Щоб вам не було важко.

- Що ви з Васею зробили? – погрозливо уточнив Данило.

- Я ж кажу, речі перенесли, - знизала плечима Богдана. – Щоб Оля не робила зайвох роботи. Нам було геть не важко допомогти! Врешті решт, ми рідня.

Я буквально відчувала, як Котовський так, як рідня, бажав зараз відірвати Дані голову. Це як мінімум.

Мені ж в цій ситуації варто було радіти, врешті решт, я сама мріяла опинитись якнайдалі від Котовського, в окремій спальні, та тільки щось радіти все ніяк не виходило. Я раптом відчула себе дурною дитиною, яка майже повірила, що їй дарують подарунок, а тепер повинна віддавати мрію, що була такою близькою, сторонній людині, що просто повернулась за власною покупкою.

Єдиним розумним моїм бажанням зараз було вчепитись в руку Данила і заявити, що я нікуди не переїду. А замість цього я тихим, здивованим голосом промовила: