Розділ десятий

- Мене звати Оля… - відкрила було рот я, але в ту ж мить зрозуміла, що почала геть не з тої інформації, з якої треба було.

Судячи з розгніваного виразу обличчя, цій жінці потрібна була інша відповідь.

- Та мені плювати, як тебе звати! – прошипіла вона, впевнено мене перебиваючи. – Ти як сюди потрапила?

- Я з Данилом…

- А, - фиркнула жінка, очевидно, Богдана. – Значить, приїхав уже? Так ти чергова пасія мого брата? Ну скільки казати, що в моєму будинку його потаскухам місця нема!

Не чекаючи реакції, вона повернулась на каблуках і швидко закрокувала по сходам.

- Даню! – гучний крик, здається, змусив задрижати весь будинок. – Братику! Ти кого знову в мій дім притяг?!

Взагалі-то, слова Богдани повинні були мене шокувати. Принаймні, будь-яка нормальна наречена, почувши на свою адресу фрази "чергова пасія" і "потаскуха", та ще й приправлене гордим "ну скільки казати", розчервонілась би, розридалась і кинулась геть з будинку. Потім, в залежності від того, наскільки гарними були стосунки нареченого та нареченої, була б сварка, сильна або не дуже, вимога ніколи не наближатись і жорстоке, повне сліз розставання.

Ось лише нареченою Данила я не була, будинок цей, наскільки мені було відомо, належав не Богдані, принаймні, Котовський говорив, що купив його батькам, ну, певне, і сестрі в подарунок, а хамське ставлення лише розпалило в мені злість і змусило відкинути всю сором'язливість в сторону.

- А ви, - почувши мій холодний, врівноважений тон, що не мав нічого спільного з отим першим мугиканням, Богдана зупинилась і повільно оглянулась, - очевидно, та сама сестра Данила?

- Так, - відповідь нагадувала зміїне шипіння. – Та сама.

- Ну, - я ласкаво посміхнулась і підійшла до неї ближче. – Як же… - я заклацала пальцями в повітрі. – Весь час забуваю… Здається, Богдана?

Червоні плями на щоках жінки підказували, що рухаюсь я у правильному напрямку. Принаймні, для цієї надзвичайно нахабної пані мої слова зараз звучали образливо і як мінімум неприємно. Чудовий ефект, якщо враховувати той факт, що мені дуже хотілось би поставити її на місце.

Терпіти образи? Досить. Котовський не просив мене бути зі своєю ріднею милою, білою та пухнастою. Я вже і про Крису достатньо наслухалась, щоб тепер терпіти новий акт вистави "давайте штурхнемо Олю" в виконанні його сестри.

- Так, - кивнула Богдана, підтверджуючи моє припущення з приводу імені. – і могла б запам'ятати ім'я господарки будинку.

- О, - я весело посміхнулась. – В мене не дуже гарна пам'ять на імена сторонніх людей. Доводиться використовувати методику асоціативного мислення.

Баба-Яга – ні, ну дуже підходяще прізвисько, між іншим, інакше і не скажеш! – зробила крок в мій бік, явно ледь стримуючись, щоб не розкричатись. Ну, або не спробувати видерти мені очі.

Я вперше зраділа тому, що була достатньо високою. Дивитися на Богдану, задираючи голову вгору, було би геть принизливо, але мені, на щастя, не довелось цього робити.

- Але для вас Данило підібрав дуже точну характеристику. Тому ім'я я запам'ятала, - бадьоро протарахкотіла я, відчуваючи себе дуже задоволеною придуманою відповіддю.

- І як же мене називає мій милий братик?

- О, - довелось посміхнутись ще ширше, ледь скули не звело, але воно того вартувало! – Баба-Яга.

- Що?! – аж поперхнулась Богдана.

- Як точно, правда? – ласкаво поцікавилась я. – Ще хотіла запитати, а де зараз Даня? Він обіцяв почекати мене в спальні, але кудись пішов… Певне пішов на сніданок. Ці сходи, так?

Я обійшла Богдану і впевнено закрокувала до сходів.

Звісно ж, жінка не змусила мене довго чекати. Сильні, наче лещата, пальці стиснули моє передпліччя, і жінка потягнула мене назад.

- Послухай, ти, - прошипіла вона мені на вухо, - те, що ти спиш з моїм братцем, ніскільки не виділяє тебе з ряду всіх решти баб, що гріли йому ліжко. І одного мого слова буде достатньо, щоб ти вилетіла звідси, а Даня ще й плюнув тобі вслід, зрозуміла мене? Так що в твоїх інтересах закрити свій рот, потаскухо…

Як же вона любить це слово!

- Піти, поплакатись Данечці, що в тебе раптом з'явились неочікувані справи і забиратись к бісу, доки він тебе не вигнав! І тоді, можливо, в тебе ще буде можливість коли-небудь з ним побачитись.

Тирада, якщо чесно, була страшна. Якраз треба було сісти і розридатись від жаху. Дуже дивно, що я цього досі так і не зробила!

На язиці крутилась гостра, ядовита відповідь, достойна таких, як Богдана, але я навіть нічого не встигла сказати. Прозвучали м'які, але точно чоловічі кроки, і в коридорі з'явився Данило.

Богдана так стрімко відпустила мою руку, що стало зрозуміло: насправді такого значного впливу на свого брата вона точно не мала, а боїться воно ледь не більше, ніж я – того, що мене викинуть геть з роботи з жахливими рекомендаціями.

- Дано, - протягнув Котовський, переводячи погляд з сестри на мене і назад. – Я бачу, ти вже з моєю нареченою познайомилась?

Лице Богдани витягнулось від подиву, як у тієї коняки, і я ледь стрималась, щоб не захихотіти від порівняння, що виникнуло у мене в голові. Але замість цього довелось зробити такий вираз обличчя, як його зазвичай демонструють всілякі дівчата в серіалах, що намагаються з достоїнством вийти з конфлікту і продефілювати прямо в обійми Данила.