Розділ другий

Вночі, прийшовши додому, я навіть не звернула увагу, чи повернулась Ксюша. Єдиним нормальним бажанням було лягти спати, і я піддалась без будь-якого спротиву.

Правда, нормально відпочити не вийшло. Наче у півсні, я відмахувалась від шефа, відштовхувала його від себе, повторювала, що мені огидна його поведінка, вдарила – не просто ляпас дала, а зробила дещо гірше, - потім довго вибачалась.. На поцілункові – пристрасному, але трохи колючому, тому що Данило Сергійович в останні місяці надумав завести собі бороду, я прокинулась – і виявила, що коловся не шеф, а светр, що якогось чорта лежав в мене під щокою, а по кімнаті гасала Ксюша, то відкриваючи, то закриваючи скрипучу шафу і вивалюючи звідти все, що в неї було з одягу.

Нормальні люди ведуть себе так, коли планують швидше зібрати всі речі і покинути квартиру, втікаючи від невідомого лиходія. Але я надто добре знала Ксюшу, щоб не зрозуміти: вона просто збиралась на чергове побачення, а копошилась так лишень тому, що все звикла робити поспіхом.

Зазвичай в такі моменти я старалась кудись сховатися, дочекатись, поки сусідка вибере, що там їй треба, і піде на свою зустріч. Але сьогодні все було інакше.

Я вибралась з ліжка, завернулась в ковдру і посунула на Ксюшу, більше всього нагадуючи розгніване чудовисько. Вчорашня зачіска перетворилась в справжнє гніздо на голові, під очима явно темні кола від втоми та недосипу, настрій ще й такий, що могла би – вбила б!

Знаючи Ксюшину слабкість, я зупинилась між нею та шафою, не дозволяючи подрузі добратись до її безкінечного вбрання.

- Ти чого? – в ту ж мить насторожилась вона. – То через те, що я в туфлях?

Та й справді, я геть уваги не звернула, з чого б то раптом Ксюша такою високою стала! А ось воно в чому причина… Ну звісно, в туфлях на підборах сантиметрів з п'ятнадцять вона була приблизно мого зросту. Що ж, може тим гордитись.

- Ну не починай! Вони не брудні! – тим часом затараторила Ксюша. – Не насмічу я тобі в квартирі?

- Чому ти не сказала мені, куди я йду працювати?! – сердито спитала я.

- А? Що? – здивувалась Ксюша. – А, до речі! Як корпоратив пройшов? Все добре? Я так хотіла його провести, та повернутись не змогла… слухай, ну ти ж поділишся гонораром, правда? Без мене ти б туди не пішла!

Я ледь не задихнулась від обурення. То ж треба, така наглість! Гонораром я повинна ділитися!

- А то інакше, - Ксюша сміливо посміхнулась, - я не зможу свою долю за квартиру віддати. Розумієш, довелось дати батькам грошей…

Ага. Тільки от ті туфлі, що вона надягла, явно нові. І брендові. Батькам вона гроші дала!

- Ти чому мене не попередила? – намагаючись не кричати, повільно промовила я. – Не сказала, що це корпоратив? Нащо казала про дитяче свято?!

- Ну так то наш сленг! Аніматорський! А ти не знала? – здивувалась Ксюша. – Ой, вибач… Але все ж вдало пройшло, правда? Там пристойна фірма…

Ні, актриса з Ксюші ніяка. Подив такий ненатуральний, що мені ще більше захотілось її придушити.

- Так чому ж на тій пристойній фірмі замовили таку непристойну Снігуроньку?! – прошипіла я, ледь стримуючись, щоб не схопити Ксюшу за горло.

- А що, вони вибрали все-таки не плаття, а костюм зайчика?!

Я прекрасно пам'ятала, як виглядало те плаття і якої воно було довжини, тому могла собі уявити, що малось на увазі під костюмом зайчика. Виходить, вона прекрасно розуміла, що мені доведеться зробити? І навіть не спробувала попередити!

- Так чому ж ти мені про костюм зайчика ні слова не сказала? – видихнула я, піймавши Ксюшу за руку, коли вона спробувала втекти. – І в деталях не описала, яка саме мета мого перебування на тому святі?!

- Ну так ти б не погодилась, - невинно посміхнулась Ксю.

- Ти хоч розумієш, як ти мене підставила?!

Судячи з усього, Ксюша взагалі мало що в цьому житті розуміла. Принаймні, зараз вона здивовано заморгала.

- А що такого? – нарешті поцікавилась вона. – Ну, подумаєш, провела корпоратив в трошки відвертішому одязі… Ну так ти ж симпатична, а робиш з себе якусь монашку. Тепер ти зрозумієш, що…

- Замовкни! – не витримавши, веліла я і втомлено впала на стілець, завалений Ксюшиним одягом.

Подруга чомусь геть не стала говорити, що я можу зім'яти її плаття та блузки, очевидно, вчасно зрозуміла, що ще одне слово, і її чекає довгий та цікавий пошук житла, тому що я більше її тут терпіти не стану.

- Та що таке? – повторила вже куди тихше Ксюша своє питання, але я тільки покачала головою, відчуваючи себе останньою ідіоткою. Знала же, що вона ненадійна! Ну нащо згодилась допомагати?

- Дякуючи тобі, - видихнула я втомлено, ледь переборюючи бажання розридатись, - мене виженуть з роботи, та ще й з такими рекомендаціями, що я більше нікуди не влаштуюсь!

Ксюша застигла від здивування. Замружилась, явно щось прораховуючи – вона завжди, коли задумувалась над чимось, то ставала не в міру серйозною. Це був обманний маневр, і я знала, чим зазвичай закінчувалась спроба подруги прикинутись вдумливою людиною. Ніяких позитивних рішень вона не виносила, конструктивних пропозицій не робила, а час займала. А найголовніше, режим цей вона включала тоді, коли він був зовсім не до діла – прикривала за ним якісь власні думки.