Епілог

Минуло пів року з тієї першої незабутньої ночі. Іноді, прокидаючись вранці, я боялася, що це лише чудесний сон, але дзвонив телефон і такий рідний голос говорив: «Доброго ранку, кохана!», і моє лице розпливалося в щасливій усмішці. За цей час ми декілька раз навідували і батьків Матвія, і моїх. Час від часу вони задавали питання про майбутнє весілля, на що ми відповідали, що все ще не визначилися остаточно і обов’язково їм повідомимо про подробиці, як тільки все вирішимо. 

В такі моменти у мене в душі з’являлися сумніви, що неприємно шкребли і псували майже ідеалістичну картину.

Матвій ні разу не заводив мову про майбутнє. Говорив про кохання, дарував багато квітів і подарунків, був неймовірно ніжний і пристрастний, але про весілля, коли ми були наодинці, так і не згадав жодного разу.Мені іноді ставало лячно, що побувши фіктивною нареченою, такою і залишусь. Але сама запитати у нього про це я не наважувалася. Мабуть, побоювалася, що тоді казка розвіється, мов вранішній туман. Тому я вирішила, що краще хай все залишається, як є. Поки що щаслива, а потім буде потім.

В квартирі я тепер жила сама. Наталка, два місяці тому, вийшла заміж за свого Пупсика і переїхала до нього. Я була надзвичайно щаслива за подругу, особливо, коли взнала, що скоро у них в сім’ї з’явиться ще й маленьке пупсенятко. А подруга пишалася своїм «неймовірним хистом передбачування», як вона сама це «скромно» охрестила і пророкувала мені пишне весілля і купу діточок. До речі, з весіллям вона все ж вгадала, хоча й не з моїм. 

Сьогодні - весілля Дмитра та Віри. Поглянула на годинник – до приїзда Матвія ще майже пів години. От і добре! Мені лишалося нанести останні штрихи в макіяжі і я буду повністю готова. От тільки я не могла знайти обручку, яку так і не віддала Матвію, бо надівала її тоді, коли ми навідували батьків. Хоча я і не збиралася її надівати сьогодні та все ж непокоїлася через те, що не могла пригадати де її поклала. Та часу на пошуки вже не лишалося. Непотрібно було її знімати в душі, нехай би собі висіла на шиї, де зазавичай і носила її, щоб ніхто сторонній не помітив. Завтра перерию все і обов’язково її відшукаю! 

Ми домовилися з Вадимом і Мариною, що поїдемо разом на весілля. І так, вони тепер теж пара. 

Але самим цікавим виявилося не це. Я з усмішкою згадала той вечір, коли хлопці домовились зустрітися, але тепер вони вже мали прийти зі своїми дівчатами, а не посидіти в суто чоловічій компанії. Ми були майже у тому самому складі, що і перед Новим роком, з тією різницею, що тепер і Влад прийшов не один, а з своєю дівчиною Лізою. 

Приємна брюнеточка, середнього зросту і з відкритим миловидним лицем, мені сподобалась відразу. Жвава і весела, вона чудово влилася в нашу компанію. Цікаво було спостерігати, як баламут Влад, що став значно спокійніший і розважливіший, весь час упадав коло Лізи, зовсім не помічаючи інших дівчат.

- Лізо, ти чарівниця, не інакше, - жартували хлопці, звертаючись до Лізи. – Вгамувати і приручити Влада – тобі вдалося створити справжнісіньке диво! До речі, а як ви познайомилися?

- Я була Снігуркою у них на корпоративі. А цей навіжений, відразу поліз цілуватися. За що й отримав на горіхи від мого брата, - засміялася дівчина, а ми всі здивовано переглянулися.

То виходить, що Ліза і є та дівчина, яку Влад мав запросити на побачення?! Оце так новина!

- А ми думали, що то був твій чоловік, судячи з розповіді Влада, - не стримав своєї цікавості Вадим.

- Так і він так чомусь подумав, - усміхаючись знизала плечима дівчина. – А потім через декілька днів знайшов мене, щоб вибачитись за свою поведінку. От тоді і з’ясувалось, що він помилився. Ну а я не відмовила йому в запрошенні посидіти разом в кав’ярні, розпити , так би мовити, мирову чашку кави. От так і вийшло, що з тих пір ми разом.

- Отже, ми маємо чотири Снігуроньки за одним столом, які не розтанули, коли настала весна! 

- Чому чотири? – не зрозуміла Ліза і обвела нас усіх поглядом.

- Я думаю, що вже час розповісти правду? – Матвій поглянув на хлопців і ті кивнули, погоджуючись. – Просто, перед Новим роком ми ще були зовсім дурненькими і вигадали не менш дурненьке парі – хто запросить на побачення Снігуроньку з корпоративу. От тільки виявилося, що то не парі було, а справжнє новорічне диво. Бо тепер у нас є ви!

- Зачекай, - втрутилася Віра, але ж ми з Дімою вже давно зустрічалися?

- Так, от тільки ми цього не знали, чим твій наречений-хитрун і скористався. Хоча, якщо вже ми вирішили бути чесними, хитрун тут не він один.

Влад підозріло прищурився, переводячи погляд з Матвія на Вадима і войовниче запитав:

- А ну зізнавайтесь, ви що теж з Мариною і Сніжаною були знайомі раніше? Я що тут один своїм здоров’ям ризикував?

- Та ні, не знайомі. Але ми дівчатам чесно про все розповіли з самого початку. Ну і ще трішки доплатили, щоб вони зіграли свої ролі трішки довше. Пробач, друже! Нам дуже соромно! – повинно схилив голову Матвій, але я встигла помітити лукаві бісики в оченятах. 

Та й не тільки я, а й всі інші, бо Матвій так і зміг стримати усмішки і врешті-решт розреготався.

- Ах ви ж брехуняки! – вигукнув Влад, але теж більше грав, ніж насправді сердився.

- Каїмося, друже, каїмося! – підхопив і Вадим з таким же «покаянним» видом, що аж усі зуби на задоволеній фізіономії можна було розгледіти. – Так що виходить, що ти один повністю виконав умови суперечки, хоча і з деяким запізненням. Урочисто оголошуємо тебе переможцем!

- А що хоч за приз належить за таку дурість? – разом з усіма веселилася Ліза.

Як добре, що у неї виявилося гарне почуття гумору і вона не образилася за те, з якої причини відбулося їх з Владом знайомство. Та й що вже тепер ображатися? Своє покарання він отримав ще на корпоративі, а тепер у них серйозні і чесні стосунки.

- Та ми власне і приза-то не призначали, - зробивши вигляд, що він страшенно розчарований, протягнув Влад, - а зараз би я з цих трьох брехунів отримав би обов’язково в десятикратному розмірі!