Розділ 11

Сніжана

- Сніжано, я вже вдома! Прокидайся! Пора на роботу!

Вже ранок?! Господи, як же тяжко розплющувати очі! 

- Сніжка, підйом! – знову постукала Наталка, але дверей чомусь не відкривала. 

Я майже навпомацки встала з ліжка і почалапала до дверей. Відкрила і невдоволено пробурмотіла:

- Чого ти так репетуєш? Могла й сама зайти. З яких це пір ти така ввічлива?

- Можливо з тих, як у нашому коридорі завелися чоловічі чоботи та пальто, - майже пошепки відповіла вона і зазирнула через моє плече до спальні.

Які ще чоловічі чоботи? Але питання так і лишилося неозвученим в голові, бо мене вразив вираз обличчя подруги. Вона практично отетеріла: дивилася круглими очима, навіть не кліпаючи, брови піднялися майже до середини лоба, а губи почали потихеньку розповзатися в задоволеній усмішці.

- Ой! – пискнула Наталка і привіталася з кимось позаду мене. – Доброго ранку! Вже … еее… пора на роботу? – чи то запитувала, чи то стверджувала невпевнено.

 Я повільно повернулася, вже здогадуючись кого побачу. От тільки якого дідька він робить у моєму ліжку? І чому його одяг висить на кріслі? Залишки сну, як рукою змело, і навіть в голові від шоку трішки прояснилося. Ми ж не могли... Чи могли? Хоча, я в тому ж одязі, що і була ввечері, коли ми з босом «знімали стрес»

Матвій лежав, заклавши руки за голову, роздивлявся нас з нахабною посмішкою, неначе це не він у моїй спальні, а я в його - припхалася і влаштувала ранкову виставу. Мабуть на моєму обличчі всі питання відображалися, мов субтитри у німому кіно, бо по його примружених, хитрих очах було видно, що йому весело і він насолоджується моєю розгубленістю.

- Можна і на роботу, - витримавши театральну паузу, повідомив мій власний бородатий кошмар. – Але тільки після того, як Сніжаночка приготує мені каву, на яку я, доречі, чекаю з минулого вечора. 

- А чого це ти вирішив чекати її в моєму ліжку?

- Бо ти м’якенька, тепленька і до того ж іншого я в кімнаті не знайшов, - він відверто потішався з мого збентеження і ніби в підтвердження цьому лукаво підморгнув.

- Ти мав поїхати додому.

- І полишити тебе з незамкнутими дверима? За кого ти мене маєш? Я ж джентльмен! Можливо, ти не зовсім пам’ятаєш в яких виразах послала мене після пропозиції встати і зачинити за мною двері? Я думав гарні дівчатка і слів таких не знають!

Від дверей почулося тихе хихикання. Я сердито повернулася назад до подруги, яка нікуди не зникла, а стояла і теж розважалася за мій рахунок. Я їм що клоун? 

- А ти що тут робиш? Ти ж повинна була від Андрія поїхати одразу на роботу?

- Побачила від тебе пропущений дзвінок і хвилювалася чи не трапилось чого.

- А дзвонити не пробувала?

- Пробувала, - ствердно кивнула Натка з радісною усмішкою. – Але в тебе телефон відключений. Тому і хвилювалася. Як бачу даремно.

Я озиралася з подруги на боса і назад, намагаючись приструнити їх поглядом, але даремно. Ці двоє, неначе змовились: задоволено шкірились і дивились на мене, як на маленьке і дурненьке цуценя, що дзяволить навкруги, а всім від того метушіння тільки смішно.

- Знаєте що?! Я - в душ! Ти, - поглянула на подругу, - іди на кухню і став чайник. А ти, - тицьнула пальцем в боса, - одягайся! І якщо вам так весело, то самі і робіть кляту каву. 

- Може тобі аспіринчику наколотити, щоб подобрішала? – почула вслід регіт Матвія.

Від прохолодого душу голові стало значно легше. А от серце починало прискоренно калатати, варто було тільки згадати про те, з ким я провела ніч в одному ліжку. Не важливо, що нічого між нами не було. Але ж спали ми під однією ковдрою. Можливо навіть вночі притулялися одне до одного. Не даремно ж Матвій сказав, що я тепленька і м’якенька. Він що встиг мене обмацати? Чи просто йому подобалось дражнити мене? От навіщо я вчора погодилася з ним посидіти. Подякувала б і досить. Так ні! Хоча, згадуючи, як ми душевно розмовляли, як сміялися, вигадуючи дурнуватий план розвитку нашої майбутньої горе-клініки, я теж усміхнулася. Гарно ж було! І чого я роз’єрепенилась? Все ж, Матвій мене врятував з огидної халепи і не скористався моїм станом. Під прохолодними цівками води, пригадалося, як я вчора запитувала його чи буде він мене спокушати. Ой лишенько! Він здається подумав, що то я намагаюся його застерегти від такого, але я чітко згадала, що мої наміри були зовсім далекі від цього. Як добре, що я відрубилася! Чи, як шкода, що я відрубилася? Як буде правильніше я навіть собі зізнаватися не хотіла. 

- А ви тут гарно вчора повечеряли, - з смішком кивнула Наталка в бік мийки, де стояли келихи, брудні тарілки та порожня пляшка. – Не дивно, що у когось голова болить.

Вона встигла зробити каву і приготувати бутерброди з того, що лишилося від вечері. Я підозріло покосилася на їжу. В квартирі достатньо тепло, щоб все це добро могло зіпсуватися.

- Ти думаєш це безпечно? Воно могло зіпсуватися.

- В холодильнику? З якого дива?

Я напевно знала, що нічого зі столу не прибирала. Невже Матвій? Ти диви, а він не тільки джентльмен виявляється, а ще й хазяйновитий! Хоч і на чужій кухні та без дозволу господині. Та у цієї самої господині є пом’якшуючі обставини.

- Добре. Нумо снідати і на роботу!

Від думки, що мені ще й працювати сьогодні доведеться було не зовсім весело. Чи то Матвій помітив мою засмучену гримасу, чи то збіг, але він запропонував:

- Може краще вдома залишишся?

- Мені й так вистачає перешіптувань за спиною. То ж не будемо давати зайвого приводу. Ти там щось про аспірин говорив? – і лагідно усміхнулася до боса.

Пропозиція залишитися вдома здалася мені дуже привабливою. Шкода, що скористатися нею я не могла. Це, без сумнівів, лише додасть пліткаркам нових тем для розмов. І не важливо, що про мою відсутність повідомить Наталка, а не сам Матвій. Навіть сумнівів не маю, що багата уява колег домалює додаткові подробиці і знайде спосіб зв’язати мій незапланований вихідний саме з ним. То ж не варто ускладнювати і без того неприємну ситуацію.