Розділ 3

Матвій

До зустрічі у ресторані залишалося пару годин. Мабуть потрібно зателефонувати Снігурці, щоб впевнитися, що вона хоча б не передумала за ніч. Та й нагадати про всяк випадок о котрій я за нею заїду. І тут я зрозумів, що ми навіть не познайомились і я не знаю, як її справжнє ім ‘я. Ото був би конфуз, якби мене запитали ім’я дівчини, а я ні слухом ні духом. Хоч кажи, що нас так засліпила пристрасть, що часу з’ясовувати такі дрібнички просто не вистачило.

— Добрий день. Це Матвій. Я за вами заїду о сімнадцятій тридцять.

— Добре, я буду готова, — відповіла дівчина впевнено і я трохи розслабився.

Закінчив розмову, вирішивши, що знайомитися буду вже в таксі. Чомусь мені здалося, що так буде правильніше ніж по телефону. Добре хоч не потрібно вигадувати ніякої спільної легенди: де познайомилися, яка у кого улюблена страва та інші подібні дрібнички, що зазвичай знають люди, що зустрічаються довгий час. Ми ж насправді знаємо одне одного з вчорашнього вечора, а тому нічого, крім взаємної симпатії, нас більше не пов’язує.

Вже давно взяв собі за правило не їздити на своїй машині до кафе, ресторану чи просто у гості, якщо там буде застілля. Оці всі новомодні послуги типу: «Тверезий водій» звісно класна штука, але тоді, коли обставини склалися непередбачувано. А от якщо ти впевнений, що перехилиш сьогодні чарку та ще й не одну, то краще не ризикувати. Бо хто зна, після якої дози ти можеш відчути себе повелителем Всесвіту і вирішиш на своєму космічному, не менш, кораблі бороздити простори рідного міста.  Тому, точно у призначений час, я на таксі прибув до під’їзду Снігурки.

Треба віддати їй належне – чекати себе не змусила, вийшла відразу після дзвінка. От що значить ділові відносини! Ніякого тобі зайвого кокетства про припудрення носика чи кляті туфлі, що потрібно змінити, бо в останню мить виявилося, що при вечірньому освітленні вони не так пасують до сукні.

— Добрий вечір! – привіталася вона люб’язно зі мною і водієм, але в її рухах і позі відчувалася скутість.

— Добрий! Ви знаєте, мені трохи ніяково, вибачте за мою промашку, але я вчора не запитав, як вас звати. В своє виправдання можу лише видвинути версію, що це підступний гелій затуманив мені мозок.

В цей момент я відчував себе ідіотом і тому говорив тихо, щоб хоч таксист не був свідком такого дурного запитання.  Але дівчина привітно усміхнулася і від її щирості ніяковість щезла, наче нічого й не було. Та й сама вона трохи розслабилася, мабуть жарт про гелій викликав веселий спогад, що трохи зменшив напруженість.

— Вчорашній вечір був такий насичений та хвилюючий, що це зовсім не дивно. Мене звати Сніжана. Друзі називають Сніжкою. І так, я з вами згодна — це все підступний гелій.

Снігурка в реальному житті Сніжка? Цікавий збіг, прямо таки для фаталістів, які вірять в приречення і вважають такі збіги не випадковими.

— Нам краще перейти на «ти», а то досить дивно будуть виглядати наші відносини. Боюсь у таку мою раптову інтелігентність у спілкуванні з дівчиною на побаченні, ніхто не повірить.

— Ви маєте рацію, — погодилась Сніжана і одразу ж виправилася, а її щічки при цьому трішки почервоніли, — ти маєш рацію.

« А їй пасує рум’янець!» - підмітив я подумки. Цікава особливість для її професії. Здавалося б, що-що, а така властивість може тільки заважати у кар’єрі. Хіба що вона не професійна актриса, а аматор, до того ж початківець.

— Я хотіла вам, тобто тобі, дещо сказати, — розпочала фразу дівчина, але тут озвався водій і повідомив, що ми вже прибули, тому вона лише махнула рукою. – Нехай, пізніше, це може почекати.

Доїхали ми досить швидко. Навіть дивно, що в такий час ніде не потрапили у затор. Водій зупинив навпроти входу до ресторану і я вийшов першим та подав руку своїй супутниці, допомагаючи їй вибратися з салону. Ну що ж, пора розпочинати спектакль!

— Нас вже чекають, — не відпускаючи руки дівчини, повідомив їй та кивнув у той бік, де майже в повному складі зібралася наша компанія.

Сніжана виявилася кмітливою та відразу ж включилася у гру. Вона широко усміхнулася, взяла мене під руку та з готовністю пішла зі мною до друзів, не забуваючи при цьому кокетливо поглядати у мій бік. От розумниця!

— Всім привіт! Знайомтеся, це Сніжана.

— Привіт!

— Дуже приємно!

Доки ми перезнайомились між собою, підйшов і Влад. Він прибув один, без супутниці. Цікаво, невже наш винахідливий та розбитний мачо так і не зміг домовитись з Снігуркою? І чому це він, неначе детектив із американського фільму в темних окулярах, якщо сонце вже давно сіло? Ми з хлопцями перезирнулись, але запитувати нічого не стали. Як видасться нагода зробити це без зайвих свідків, тоді і розпитаємо. Хоча, аж розпирало від цікавості.

Адміністратор провів нас до заброньованого заздалегідь столика, який був серверований на вісім персон.

— Ви ще когось чекаєте? – поцікавився він. – Хочете зробити замовлення зараз чи трохи згодом?

— Зараз, — відповів швидко Влад, щоб ніхто нічого не встиг сказати. – Один прибор потрібно прибрати, більше нікого не буде.

— Добре, я зрозумів. Зараз підійде ваш офіціант, — адміністратор відійшов, не ставлячи зайвих питань.

Він добре знав свої обов’язки, в які точно не входило допитуватись у гостей чому їх менше, ніж планувалося. А от нам, ой як кортіло! Я бачив у своїх друзяк у очах, що у них аж язики сверблять вже. Та ми терпляче почали читати меню і робити замовлення, лише іноді посилаючи один одному багатозначні погляди і посмішки, хитаючи головами у бік Влада. Він же, якщо і помітив надмірну увагу до себе, то стійко робив вигляд, що нічого не сталося.

— А твоя дівчина , мабуть не змогла прийти? – запитала Віра, супутниця Дмитра, чи то з жіночої цікавості, чи з звичайної ввічливості, а можливо, щоб зав’язати будь-яку невимушену розмову.

Вона навіть не уявляла, яке каверзне питання зараз озвучила. Ми хоч і не розраховували, що Влад почне негайно відкривати душу малознайомій дівчині та все одно завмерли в очікуванні.