Матвій
— Прийшов час оголосити умови традиційного новорічного конкурсу "Хто лузер?», — замість чергового тосту пафосно проголосив Влад.
— Навіть уявити страшно, яку халепу ти вигадав цього разу, — театрально закотив догори очі Дмитро, а ми з Вадимом зареготали.
У Влада завжди було море ідей, добра половина яких могла мати вельми непередбачувані наслідки, якби ми його вчасно не гальмували. Саме він, ще в роки студентства, запропонував побитися об заклад перед Новим роком, що на вечірку прийдемо у костюмах сніжинок. Навіть не уявляю, який біс нас тоді поплутав, що ми погодились. Виправдати нас могла хіба що вражаюча батарея пустих пляшок, яка гордо вишикувалася на підлозі біля столу. Вранці ця ідея вже не здавалася такою геніальною, але справу зроблено і дати задню означало б визнати себе слабаком, що для віку, коли правлять гормони зовсім неприйнятно.
Голова студентського комітету була дуже рада, хоча і не менш здивована, нашому самовисуванню на виконання жартівливого номера. Дівчата з ентузіазмом взялися допомогати нам з костюмами і танцем, який інакше як «Танок сніжинок–переростків» язик не повертався назвати. Чотири кремезних хлопця, в білих сукнях та з коронами на голові, більше нагадували сніговиків з фільму жахів, ніж тендітних сніжинок, але це незабутнє видовище було сприйняти на ура і ми стали зірками цього вечору. Так нам вдалося не тільки умови суперечки виконати, а ще й додаткових балів заробити в очах керівництва та викладачів. Знали б вони звідки виплила така «сумлінність», то замість подяки впаяли б нам догану.
З тих пір і з’явилася наша традиція вигадувати якусь дурість перед Новим роком. От і цього разу ми зібралися за тиждень до свята, щоб знову накликати пригод на свої невгамовні п’яті точки.
— Викладай вже, а то ще луснеш! По очах бачу, що вирішив славно з нас познущатися, — Дмитро відкинувся на спинку стільця зі скептичною посмішкою на вустах. Та Влада, якщо він щось собі надумав, вже ніщо не могло спинити, тим паче така дрібниця, як дружнє глузування.
Він обвів нас лукавим поглядом і запитав:
— У всіх же на роботі будуть корпоративи?
Ми кивнули, не розуміючи до чого він веде. У моїй, хоч і трохи затуманеній голові, спалахнув тривожний вогник і я подумав, що не дуже добре поважному директору солідної фірми корчити з себе дурника перед підлеглими. Судячи по виразам на обличчях друзів, подібні думки промайнули і у них.
— Та розслабтеся, — Влад теж помітив нашу реакцію, — я не настільки відбитий на голову, щоб запропонувати щось утнути на роботі. Зазвичай на корпоративи наймають Діда Мороза та Снігурку з агентств по розвагам. Тому, я пропоную зустрітися в ресторані двадцять дев’ятого грудня, а в якості пари привести з собою Снігурку з корпоративу. Ну що, хто не лузер і зможе закадрити онуку Діда Мороза?
— Хм, думка–то заманлива, але, тобі не приходило в голову, що зазвичай перед новорічними святами у аніматорів усі години розписані? І як ти пропонуєш вклинитися в цей щільний графік? – Вадим, як самий тверезий із нас, зорієнтувався першим і мені його сумніви здалися вельми переконливими.
Влад скривився, наче лимон з’їв, обвів нас презирливим поглядом і таким же тоном видав:
— Так, а хто сказав, що буде легко? Коли все саме пливе в руки, то не цікаво. Увімкніть фантазію! Чи ви, навіть не спробувавши, готові вже здатися? Не думав я, що мої друзі так швидко стануть підстаркуватими буркотунами.
От же гад! І я, і хлопці чудово розуміли, що він намагається взяти нас на саме банальне «слабо», але «зелений змій» вже зробив свою справу, і наші мізки реагували не зовсім адекватно. Те, що в нормальному стані виглядало б як повна маячня, зараз здавалося викликом нашій мужності і винахідливості. А хто ж захоче змиритися з тим, що в свої тридцять з невеликим хвостиком став занудою? І ми, звісно ж, з ентузіазмом погодилися на цю авантюру, проголосивши наступний тост за молодість і безшабашність.
От дідько! На тверезу голову ідея Влада вже не здавалася такою геніальною, а от сумніви Вадима, навпаки, почали обростати в голові додатковими подробицями та новими можливими проблемами: від банальної нестачі вільного часу у дівчини до її сімейного положення. Чомусь нікому не спало на думку, що Снігурка може бути заміжня. І якщо ти зовсім пещенець долі, то чоловіком може виявитися Дід Мороз, який щедро подарує тобі святковий ліхтарик під око прямо на корпоративі. Стати такою сумнівною окрасою новорічної програми бажання не виникало.
Я звісно не святий, але деяких принципів намагався додержуватися: не заводити інтрижки з заміжніми та ніяких стосунків на роботі, бо це могло занадто ускладнити життя. Я навіть в секретарки взяв жіночку, що за віком годилася мені майже в матері. До речі, ні разу про це не пожалкував. Марія Сергіївна виявилася справжнім скарбом: розумна, ерудована, з великим життєвим досвідом і, що головне, свою роботу знала на відмінно. От саме вона і займалася організацією усіляких корпоративних заходів, в тому числі і новорічного святкування.
При згадці про злополучну вечірку, я скривився. От же ж хитрий лис, а не Влад. Він навмисно не оголошував умови суперечки до того часу, доки ми не досягли тієї кондиції, яка повернула нас у стан нерозважливих студентів–гультяїв. Ну хто ж мені винен, що повівся на таку примітивну провокацію, наче недосвідчене хлоп’я — тепер мав вигадати спосіб, як викрутися з такого дурнуватого становища.
За такими не веселими думками закінчив приготування сніданку, але так і не торкнувся їжі, бо почув дзвінок телефона. От тільки не відразу зорієнтувався звідки він лунав. Знайшовся він під подушкою. Пригадав, що не вимкнув будильника і той, наче скажений півень у селі, якому немає ніякого діла до того, що у когось законний вихідний та ще й голова наче казан, заголосив о шостій ранку – за що і був впевнено придушений. Дякувати Богу, що робити різкі рухи було вище моїх сил, а то бажання жбурнути його об стіну з’явилося відразу, як вуха різонуло різким нестерпним звуком, який до того я чомусь вважав вельми милозвучним.
#577 в Жіночий роман
#2060 в Любовні романи
#991 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 13.03.2023