ГЛАВА 12

Прощаючись із Дідом Морозом, Яна відчувала, що залишає з ним частину своєї душі. Вона занадто сильно прив’язалась до незнайомого чоловіка, імені якого, до речі, так і не встигла дізнатись. Більше того,  пообіцяла повернути йому пальто, з яким дременув Михайло, і забрати новорічний костюм, однак забула взяти візитку. «Доведеться знову йти в поліцію, можливо там записали його дані», - подумала дівчина, піднімаючись ліфтом на свій поверх. Відімкнувши двері та переступивши поріг, Яна відчула дику втому, неймовірно хотілось спати і їсти. Голод дався взнаки голосним ревом пустого шлунку. Дівчина настільки зосередилась на собі, що одразу не помітила нової пари взуття в коридорі, точніше чужої пари жіночих чобіт. Помивши руки, Яна направилась на кухню та швидко зробила собі бутерброд. Необхідно було переодягнутись, тому дівчина пішла в спальню взяти речі. Та відкривши двері в кімнату, застигла на місці.

Напевне сьогодні доля вирішила випробувати її на всі сто відсотків, бо як інакше пояснити присутність на її ліжку, в її постелі, в її халатику довгоногої блондинки в обіймах її ж нареченого. Пара, солодко обійнявшись, мирно спала після недвозначних подій між ними.

Прикривши голосний стогін рукою, дівчина чимдуж кинулась із квартири. Байдуже було куди бігти, аби подалі він цього кошмару та «новорічного дива». Гіркі сльози заливали обличчя, текли розмазаною косметикою по руках, але змити відчай, образу та безвихідь не могли.

Яна стрімголов вибігла на свіже повітря, яке одразу гострим ножем прорізало її крихітні легені. Глибоко вдихаючи морозну свіжість,  дівчина прижалась до стіни будинку. Куди йти, кому телефонувати, а головне чому? Чому дорогий чоловік утримував коханку?  

-Яно, чому ти плачеш? – наблизився до неї із темряви знайомий чоловічий силует.

Дівчина мовчки кинулась на широкі груди, гублячи свої сльози в червону шубу Діда Мороза. Чоловік міцно прижимав її до себе, ніжно проводячи рукою по голові.

-Забери мене звідси, будь ласка, - крізь ридання попрохала вона.

-Куди поїдемо?

Байдуже, аби звідси.

Баришев допоміг дівчині пройти до її Таврії, а сам сів на водійське місце. Гучно заревів мотор і невеличкий автомобіль виїхав на майже порожні вулиці. Якийсь час Олександр кружляв засніженим містом, допоки не приїхав до головної ялинки. Увесь час Яна схлипувала та дивилась в одну, відому тільки їй, точку.

-Подивись, яка вона красива, - звернувся чоловік до дівчини, киваючи в напрямку лісової красуні. Йому вдалось повернути Яну до реальності і тепер та теж милувалась її вогнями.

-Уявляєш, я заходжу додому, а він там з іншою, в нашому ліжку… - нарешті зізналась Якимова, слова давались важко, наче вона знову переживала ту ж  хвилину.

-Твій хлопець тобі зрадив?

-Так, я мовчки вийшла із квартири, навіть скандал не робила. Та і скандалити не в моїх принципах.

-Тобі було з ним добре? – напевне швидше для себе, ані ж із простої цікавості, запитав Олександр.

Яна задумалась. Отже, відмітив про себе чоловік, не так гладко було в їхніх відносинах.

-Мовчиш, отже вагаєшся! – констатував він. – Тому вистачить сліз і поїхали нарешті розслабимось. Сьогодні був один із найважчих днів в цьому році.

- Розслабимось? – здивовано перепитала та.

-Зустріти Новий рік під головною ялинкою міста звичайно круто, але я страшенно змерз і хочу їсти. Тому наступна ціль нашої подорожі – черговий корпоратив.

-Ти знущаєшся?

-Навпаки, хочу свята.

Снігуронька ще сперечалася, але Баришев, ховаючи щасливу посмішку в бороду свого новорічного персонажу, викрутив кермо в напрямку офісу, який розташовувався в кількох кварталах.

Допоки їхали, Яна задавала і задавала собі питання, чому зрада майже нареченого поряд із майже чужим чоловіком не здається кінцем світу, як спочатку було під будинком. Дівчина відчувала як важка гора непотрібних їй обов’язків, нездійснених мрій та сподівань, поволі спускалася із плечей, від чого одразу на душі стало легше і спокійніше. Тому, коли її Дід Мороз зупинив біля багатоповерхової комерційної будівлі, без вагань вложила свою руку в його.

На вході їх зустрів охоронник, який без зайвих запитань пропустив новорічних персонажів в середину. Спочатку в Олександра виникло бажання відчитати недобросовісного підлеглого, але  залишив затію, подумавши, що виставить себе строгим ідіотом перед ледь знайомою дівчиною.  Махнувши про себе рукою, швидко нажав кнопку виклику ліфта. Підіймались на потрібний поверх мовчки, кожен роздумував над своїм життям, твердо вирішивши, що новорічну ніч вони мають провести в повному відриві. Ну а проблеми, зради, яйця – нема нічого такого, що не можна вирішити в новому 2020.

Поверх, де підлеглі Баришева святкували свій новорічний корпоратив, гримів басами музики та світився всіма кольорами крутого танцювального клубу. Про себе шеф відмітив, що його секретарка постаралась на славу, свято дійсно було круте! В напівтемряві впізнати чи знайти когось було практично нереально. А така кількість гостей явно перевищувала в кільканадцять разів штат його працівників. Народ гуляв, веселився, одним словом проводжав Старий рій і ретельно готувався зустріти Новий.