ГЛАВА 11

Від несподіванки і не аби якого переляку, Яна заверещала на всю округу.

-Мовчи, дура! Пожалієш, - нападник проричав погрозу в обличчя нажаханій дівчині і закрив її рот рукою.

Від огиди нудило, а страх пройняв кожну клітину крихітної Снігуроньки, яка з останніх сил намагалась вирватись із захвату монстра. Останній тягнув її тендітне тіло подалі від станції, в глиб  лісу. Що може відчувати у таку хвилину жертва? Нічого, окрім  боязні неминучого. За секунду мозок дівчини намалював найстрашніші картини подальших хвилин її життя, в яких спасіння було б чудом. Замруживши до болю очі, Яна приготувалася до смерті і просила небеса, щоб вона була швидкою. Та в якусь мить залізна хватка послабилась, дівчина відчула як сповзає по тулубі  мучителя, але впасти на пухкий сніг їй не дозволили міцні руки.

-Тихо, мала, все позаду! – гаряче дихання та ніжні обійми вселили в розтоптану душу спокій і відчуття безпеки.

Ще до його слів Яна зрозуміла, що поруч її Дід Мороз, він прийшов на допомогу, як славний лицар врятував свою принцесу. Ноги відмовлялись іти, тому вона похилилась на свого рятівника.

-Ти як? Щось болить? – знову почула турботливий голос.

-Ні, все… все нормально, - ледь чутно прошепотіла у відповідь.

А далі світ знову закрутився, завертівся, заграв білим кольором снігу, що невпинно сипав з темного неба, і потемнів… Дівчина прикривши очі, поволі почала втрачати свідомість. Баришев швидко підхопив маленьку супутницю та на руках доніс до Таврії. Поки добирався із своєю ношею, відмітив жар її дихання на своїй шиї. Чи то кількість випитого алкоголю, чи то дівчина впливала на нього особливе магнетично, чи шарм новорічного дива, але відчув наскільки сильно йому подобаються дотики її подиху. Хотілось пізнати дівчину більше, поглянути, яка особистість насправді ховається під затяганою синенькою шубкою.

-Ти… Я… - промовляли зблідлі вуста, коли Олександр допомагав новій знайомій присісти в авто на його пасажирське сидіння.

-Все позаду. Глибоко  дихай, зараз ми поїдемо з цього страхітливого місця,- заспокоював Яну. Вмістивши дівчину, він швидко обійшов транспортний засіб та присів за кермо.

-А як же той чоловік?- не відставала Яна.

-Хочеш повернутись? – насупився темніше грозового неба Баришев.

-Ні!

-Тоді чому питаєш? – завівши Таврію, поцікавився той.

-Нам ще сьогодні трупа тільки не вистачало, - понуро відповіла.

-Не переживай, через хвилин десять отямиться і дасть драла.

Яна потягнулась до чоловіка, який вже гнав її авто магістраллю в напрямку рідного міста.

-Тобі не можна керувати, - якомога твердіше розпочала розмову. - Ти -п’яний.

-Не п’яний, а трохи сп’янілий.

-Зупини автомобіль, я сяду за кермо.

-Оце вже ні! Я проти, щоб ти кермувала в таку стані.

Яні думала заперечити, але змовчала, бо щира турбота із сторони ледь відомого чоловіка була приємною.

«Напевне коханий мій ніколи б так не вчинив», - подумала вона, переводячи погляд за скло. Ніч давно вступила в свої права, а божевільний день ніяк не хотів закінчуватись. Цікаво, які ще сюрпризи підготувала доля на останній день року? Яна вирішила не думати про погане, тому знову обернулась до Баришева.

-Що будеш робити з яйцями? – поцікавилась.

-Думаю, це останнє про що зараз варто переживати. Сьогодні я все одно не вдію нічого, завтра – вихідний, а далі буде видно. Сподіваюсь, мій партнер з Польщі проявить лояльність.

-Я віру, що саме так і буде.

Олександр спантеличено поглянув на свою пасажирку. Її останні слова настільки були щирими, що торкнулись найпотаємніших струн серця, всиляючи у нього непереборну віру в краще майбутнє. У відповідь посміхнувся кутиками вуст.

-Дякую, що врятував мене, - знову продовжила вона.

-Обов’язок будь-якого чоловіка рятувати дівчину!

-На жаль, не всіх… - сумно зітхнула Яна.

-Посварилась із своїм хлопцем? – напружився Баришев, хоча свідомо розумів, що йому мало б бути байдуже.

-Протягом дня жодного разу не зателефонував і не відповів на жодний із моїх дзвінків.

-Можливо він подарунок тобі готує. Ось зараз доїдемо до міста, висадимо десь екс-Діда Мороза, і я підвезу тебе додому.

-Сьогодні важкий день.

-Скажемо так: насичений.

Обоє весело розсміялись, та отримавши сонне зауваження п’яного Михайла, ще раз хмикнули й поринули у власні думки.  

Через добру годину тяганини по засніженій дорозі, місто зустріло своїх блудних мешканців яскравими вогнями, почищеними вулицями та вірою у новорічну казку. Вуличками ще бігали поодинокі перехожі, магазини світились яскравими вітринами, і лише поодинокий транспорт видавав наближення свята.

Розбудивши Михайла, Дід Мороз підвіз його до найближчого торгового центру. Той так кудись поспішав, що навіть забув забрати свій новорічний костюм.