ГЛАВА 9

-На корпоративі, який проводиться ось за цими стінами, – дівчина показала рукою на центральну будівлю готельного комплексу – двохповерховий елітний ресторан, вхід до якого прикрашали олені із сотень вогників новорічних гірлянд,- перебуває керівництво міста, верхівки бізнесових структур, меценати. Моїй сестрі довелося декому навіть очі подряпати, аби отримати білет Снігуроньки в заклад. Так що, вирішуй: або залишаєшся тут і чекаєш, допоки я проведе розважальну програму, або йдеш зі мною, шукаєш потрібних людей і вирішуєш свої проблеми!

       Олександр не переставав дивуватися  силі духу, котрий мешкав у такому тендітному тільці. Дівчина говорила чітко, владно і так переконливо. Від плакси, якою вона була кілька хвилин тому, не залишилось і сліду.

-Я зрозумів, - видихнув той, - ти не залишаєш мені вибору!

З цим словами він попрямував до вказаного приміщення, а за ним подріботіла його супутниця.   

Окрім оленів, на порозі ресторану їх зустрів  підтягнутий  амбал, зодягнений у чорний костюм, білу сорочку та яскраво-червоний галстук. Такий собі новорічний прикид!

- Пароль? – проревів він гортанним голосом, як тільки Олександр та Яна вирішили  пройти крізь двері.

- А, точно, - винувато махнула рукою дівчина та швидко почала перелискувати свою переписку із Лесею, щоб знайти необхідне повідомлення із кількома цифрами. Нарешті відшукавши, полегшено зітхнула та повідомила охоронцю заповітну комбінацію.

Ще зовні було чути гучні баси музики, котра лунала із ресторану. Схоже свято набирало оборотів і Снігуронька з Дідом Морозом прибули вчасно.

В ресторані яблуку ніде було впасти, настільки багато було відвідувачів. Запримітивши прибулих,  адміністратор, молода симпатична блондинка в стильному строгому костюмі та білій блузі, швидко наблизилась до них.

-Вітаю, я адміністратор Аня. Ходімо, Вас вже зачекались, - прокричала вона на вухо Олександру.  Ще б пак не підійти до такого красивого високого чоловіка і не покрутитись біля нього!

Яна одразу запримітила в очах дівчини підвищену зацікавленість до новорічного персонажу, і чомусь відчула як ревниво защеміло в серці. Та часу роздумувати над власними відчуттями не знайшлося – необхідно було вести програму корпоративну, адже вони і так добряче запізнились.

Адміністратор коротко проінструктувала, показала місце проведення конкурсів, призи, назвала кількох з гостей, кому слід особливо приділити увагу та направилась далі керувати процесом новорічного дійства.

Баришев тримав  в руках список осіб, котрих мали наділити більшими почестями і не вірив своєму щастю. Таки  серед імен помітив прізвище начальника необхідного йому відділу з митниці. Сьогодні мав проситись до нього через знайомих на аудієнцію, аж тут вдача – вони разом на корпоративні. Лише слід дочекатись слушної миті, а там і «діло в шляпі».

-Ну, що? Ти готовий? – звернулась до нього Яна після сигналу адміністратора про готовність до виступу.

-Чекай, а що я повинен робити?

-По перше, мило посміхатись, а по друге, імпровізувати! – відказала вона.

-Ти серйозно? Але ж я жодного разу не виступав в ролі Діда Мороза та   і взагалі ніколи…

Але його слів Снігуронька вже не чула, дівчина повністю  перетворилась у свого новорічного персонажа та тепер була готова з головою віддатися улюбленій справі. А Баришев вперше в житті пожалів, що не ходив на шкільні заняття драмкружка.  

Музика стихла, освітлення зробили яскравішим і всі присутні втупили сотні очей на невеличку сцену, на якій стояв, переминаючись з ноги на ногу та нервово потягуючи бороду, Дід Мороз, а біля нього Снігуронька – крихітне втілення спокою, сяючого щастя та світлої радості. Дівчина посміхалась, вела себе настільки природно, наче родилась і виросла на цій імпровізованій сцені.  Бурні оплески пролунали  в адресу височенного дідугана і його мініатюрної внучки.     

  Яна почала вести свято, її голос звучав напрочуд мелодійно, коли вона промовляла у мікрофон віршовані рядки сценарію. Баришев здивувався, як в таку маленьку голівку вмістилось стільки слів, які так і лились з пухкеньких вуст. Поступово Олександр заспокоївся і почував себе вже не так напружено.

Після традиційних привітань Снігуронька поступово перейшла до нагород поважних гостей. Дівчина викликала одних за одним необхідних відвідувачів, а Дід Мороз вручав їм подарунки.

Коли на сцену піднявся Гурський Ярослав Миколайович, на котрого Баришев мав план відкрити полювання, холодний розум Діда Мороза чомусь раптово відключився і вилетів шквал емоцій. Таки напруга протягом дня далась в знаки, бо інакше як пояснити таку невиправдану поведінку!

-Ви дуже мені потрібні! – промовив в обличчя митнику Олександр, передаючи в руки красиво упаковану коробку. – Ви сьогодні маєте врятувати мої яйця!

-Що? – полізли в того очі на лоб.

-Яйця застрягли, а їх терміново потрібно відправити в Краків.

Схоже до Гурського поволі почало доходити, що мав на увазі дивний Дід Мороз, а можливо то просто доля випитого алкоголю зупинила його від виклику охорони. Митник мовчки відвернувся та зійшов зі сцени. Баришев було кинувся за ним, але його вчасно зупинила напарниця. Снігуронька заперечно похитала   йому пальцем та, знову посміхнувшись, повела свято далі.