ГЛАВА 8

-А ти молодець! – підморгнув в кабінці ліфту своїй напарниці Баришев. – Я навіть сам повірив в існування казкових героїв з дитинства.

-Якщо чесно, подумував змінити місце роботи. Мені більше подобається бути аніматором, аніж перекладачем.

-Ти перекладач? – поцікавився Олександр.

-Так, а що не схоже?

-Та ні, просто здивувався. Які мови знаєш?

-Працюю на п’яти, - відказала Снігуронька.

-Ого!

Яна закинула голову та несміливо поглянула на Баришева.

-Я так розумію, ти бізнесмен, такий собі яєчний король? – запитала в того, сподіваючись отримати чесну відповідь.

-Яєчним королем мене ще ніхто не називав, але доля правди в твоїх словах є. Але, схоже, мені доведеться уступити своє місце конкурентам, бо партія яєць, яку ще вчора мав отримати мій партнер в Польщі, не пропускає митниця.

Снігуронька співчутливо похитала головою. Коли двоє аніматорів-аматорів наблизились до «Таврії», дівчина несподівано розвернулась до Баришева та рвучка промовила:

-Мені здається, я можу допомогти тобі з яйцями!

Баришев підвів брови та насмішкувато відповів:

-Із Снігуроньки хочеш перетворитись у добру фею та врятувати яйця Діду Морозу?

-Вистачить блазнювати! Сідай, у мене є план!

-Оце мені вже не подобається!

-Не будь великим малюком, мостися, бо ми і так запізнюємося.

-Тільки не кажи, що тягнеш мене на чергову халтуру твоєї сестри, - промовив Баришев, намагаючись вміститися в Таврію.

-Ти мені ще подякуєш!

-Ой, сумніваюсь.

Та все ж Баришев піддався вмовлянням дівчини, і тепер вони втрьох, Снігуронька, п’яний Михась, який хропів на весь салон, та новоспечений Дід Мороз виїхали в напрямку центру міста, розсікаючи очисниками невпинний снігопад.

-А погодка новорічна, - проглядаючи крізь віконце пасажирських дверцят, підсумував Баришев. – До ранку  місто засипле.

-Моя крихітка проїде всюди, їй навіть снігові дюни не страшні, увімкнувши радіо відказала водійка.

Олександр посміхнувся та знову замилувався дівчиною. А вона з тих, хто не здається, її коханому однозначно повезло. Від цієї думки чомусь боляче защеміло біля серця. Відігнавши непрохані мрії від себе, чоловік прикрив очі та прислухався до веселої новорічної пісні, яка линула із старенької магнітоли.

    Через добрих півгодини компанія виїхала за місто на об’їзну. Баришев дрімав, навіть не звертаючи уваги куди його везуть. Сказати, що йому було байдуже і він здався? Ні, просто годинник давно перевалив за третю дня, і всі установи, в тому числі митниця, зачинили перед відвідувачами двері до наступного року. Щоб не лякати себе цифрами розтрат та неустойки, яку доведеться виплатити Пшевульському за несвоєчасну доставку товару, Олександр відключився від реальності та поринув у світ сну. Стара добра армійська звичка! Так би мовити, відключитись і перезагрузитись.

        Близько п’ятої години Яна зупинила автомобіль і сонними Дідами Морозами  на території готельно-розважального комплексу «Ягода - Малина», який розташовувався за добрих шістдесят кілометрів від міста у мальовничій місцевості. Навколо ліс і тільки ліс, а найближче село в кількох кілометрах. Колись він був дитячою базою відпочинку, а сьогодні на території знаходився шестиповерховий готель з чотирма зірочками на вході, мирно розташувалися для відпочинку у вузькому колі окремі котеджні будиночки, альтанки для літнього відвідування, а також відкрита зона, з окремими столиками, великим каміном та барною стійкою. Крім  того, гордістю комплексу вважалось вирощування оленів, яких  у декількох вольєрах нараховувалось близько десяти.

    Тиха зона подалі від очей широких мас користувалася попитом під час проведення різного роду корпоративів. На одному із таких сьогодні мала б виступати Леся Якимова, однак дівчина вчасно скинула замовлення своїй безвідмовній сестриці.  

-Ей, - потягнула дівчина сонного Баришева за рукав. – Ми приїхали, прокидайся.

Олександр томно потягнувся наскільки йому дозволяла випростатися «консервна банка», як він встиг охрестити авто Снігуроньки. Тіло затерпло та просило випустити його на волю.

Оглянувшись, чоловік нічого, окрім темряви навколо, не побачив. В голові знову промайнула думка, що квест, який він сьогодні долає – це дурнувата ідея Пшевульського. А можливо сон? Для впевненості спочатку щипнув себе, а потім Яну.

-Ти чого? – здивовано витріщилась на нього дівчина.

-Хочу переконатися, що я не сплю, а ти – не марево, - відповів чоловік.

-Ідіот! – обурилась та.

-Куди ти мене привезла?

-Натягай бороду і пішли, я по дорозі все розповім.

Відчуття, що його дурять та знову водять за носа ніяк не полишали Баришева, хтось явно вміло грав проти нього.  Але хто?