ГЛАВА 6

Небо невпинно затягувалось сірими важкими хмарами. Ще зранку по-весняному привітне сонце всміхалось світу грайливими зайчиками, та в післяобідню пору геть сховалося, віддавши світ на поталу похмурості. Ось-ось з небесної бездни  рине дощ з мокрим снігом, і тоді погода стане зовсім препаскудною, в тон настрою двох в червоній «Таврії».

В безкінечному потоці транспорту, що нагадував швидше повний колапс, поволі рухався автомобіль, яким кермувала зосереджена на дорогі Снігуронька, тобто Яна Якимова, а поруч – вдивлявся у довжелезний затор розлючений Олександр Баришев, котрий подумки проклинав своє невезіння, сердився на недолугого поліцейського і вважав себе ображеним на весь світ. Незвично мовчав мобільний, його батарея зрадила свого власника ще добру годину тому.

-Ти не могла поїхати іншою дорогою?  - гепнув він кулаками по панелі, і  одразу боляче вдарився ліктем об дверцята. – Тільки дурний не знає, що в цей час тут не проїхати.

Його голова майже сховалась між колінами, а від незручної пози тіло поволі затерпало, виникло нестримне бажання розрівняти ноги. Але! Цього в «Таврії» не зробиш!

-Та я, - запнулась у відповідь Яна, - це ж найкоротший шлях.

-Найкоротший виявися найдовшим. Ви, Ви… Ви… - цокотів той зубами зі злості. Час від часу він кидав на дівчину презирливі, сповнені ненависті та роздратування погляди.

«Це ж треба було так вляпатися, вляпатись по ті самі яйця, що на кордоні!» - думав чоловік, все більше розуміючи свою безвихідь.

Та на щастя, через кілька хвилин Яна повернула  у невеличку вуличку, що вела до знайомого Баришеву житлового масиву. В одному із елітних будинків-новобудов нещодавно придбав квартиру Андрій Валюс, і ось його сімя на передодні Нового року переїхала в нове житло. Олександр був у них декілька разів, тому чітко орієнтувався, що до поліції звідси добиратись «Таврією» добрячу годину.

- Алло! – промовила Снігуронька після як мінімум десятого разу телефонування якомусь абоненту. – Міша? Міша, ти мене чуєш? Це Яна Якимова. Я сьогодні замість Лесі. Алло! Міша! Мишку?

Зв'язок із її співрозмовником обривався і дівчина, зупинивши машину на паркінгу біля кількох багатоповерхівок, швидко вискочила із транспорту. Вона боязко оглянулася навколо, ніби когось шукаючи. Баришев теж, випхавшись із задушливого автомобільчика, полегшено дихнув вологого повітря. Дівчина знову кудись телефонувала, але даремне. Тоді з великою надією в почервонілих від сліз та розмитого макіяжу очах, направилась в напрямку дитячого майданчику. Пройшовши кілька метрів, вона завмерла на місці, з розпачем споглядаючи, як на одній із лавочок мирно спить Дід Мороз.

      Яна стисла зуби, щоб не закричати від власного безсилля, адже Дідом Морозом був не хто інший, як Михайло, ненадійний напарник її вітряної сестри.  

-Я так розумію, це твій Дід Мороз, - з насмішкою звернувся до неї Баришев, який у кілька кроків подолав відстань від автомобіля і тепер спостерігав «картину маслом». – Все, поїхали! Я заплачу твоїй сестрі весь гонорар. Не маю часу чекати, в мене яйця «горять»… на митниці.

-Яйця і яйця. У Вас в голові одні тільки Ваші яйця. А те, що дітки чекають Діда Мороза і Снігуроньку тобі, безсердечна тварино, байдуже,- дівчина і сама дивувалась своїй хоробрості. – Як хочеш, а я йду привітати діток! Бери телефон, виклич таксі!

Дівчисько обурено метнула косою, яка сягала їй нижче пояса, та сміливою ходою направилась до авто.

-Це я безсердечна тварина? – перетнув їй шлях Олександр. – Тоді як тебе назвати? Виключно по твоїй милості я тирчу на іншому краю міста, тоді як мав вирішити справи на митниці і знайти наречену!

-А воно і недивно, що бідолашна дівчина від тебе втекла!

-Чого це? – схрестив руки на грудях чоловік.

-Бо ти – зануда! Самозакоханий дикун!

-Що? – навис над нею Баришев.

В ситуацію втрутився завчасно Дід Мороз. Обоє одночасно обернулись на його п’яне:

-Ей, сєкундочку! О-о-о…

Чоловік в костюмі доброго зимового персонажу знову захропів на увесь майданчик.

-Якщо ми залишимо його тут – замерзне, - із нотками співчуття тихо промовила Яна.   

- Нема проблем, - глузував Баришев. – Знову телефонуй копам! Приїдуть і врятують.

Дівчина сумно похитала головою та направилась до п’яного друга. Хвилин п’ять вона вмовляла його підвестись та отямитись, слізно благала пройти в її автомобіль. Однак, даремно, чоловік продовжував сопіти та відпихатись рукою.

-Ну що з тобою робити? – підійшов до дівчини Олександр, його питання було адресовано їй.

Допоки милувався марними намаганнями Яни добудитись Діда, заінтригувався її наполегливістю. Цю рису характеру він цінував у людях і зараз спіймав себе на думці, що дівчина з характером. Рішення допомогти крихітному створінню прийшло спонтанно.

- Знову дивишся на мене підозрілими очима? – продовжив Баришев. – Так і буде, один раз в житті можна побути дідом Морозом і байдуже, що на кону твої яйця.