ГЛАВА 5

«Кляті яйця, це ж потрібно  було їм застрягнути на митниці виключно 31 грудня, в день, коли всім вже байдуже на роботу, на справи, на результати звітів по закінченню поточного року, абсолютно до всього, окрім крутезного корпоративну або феєричного святкування новорічної ночі з друзями чи рідними», - розмірковував Баришев, йдучи за тендітним створінням у довжелезній блакитній шубці новорічного персонажу. Дівчина провела його за собою до зупинки транспорту, що займала чималу територію біля торгового центру. Раз-по-раз дівчина важко видихала, зітхала і щось тихо бубніла собі під ніс. Її очі невідривно слідкували за екраном стільникового. Така поведінка дратувала Олександра, і, не втримавшись, звернувся до супутниці:

-Яно, що знову не так?

- Що, Ви до мене? – оглянулась. Тривога знову закралась у заплаканих очах.

- Ну ти постійно говориш сама до себе. От і питаю : що сталось? – з нотками наростаючої люті запитав чоловік.

Дівчина зупинилась, поволі покосилась на телефон, а тоді знову благально поглянула на Баришева.

-Будь ласка, не відмовляйте мені. Від Вашого рішення залежить доля дорогої мені людини!

-Від моїх рішень залежить доля багатьох людей. І якщо я сьогодні не потраплю на митницю, то дехто на свята залишиться без яєць! – рявкнув у відповідь.

Дівчина знітилась, втягнула шию та перетворилась на ще меншу ростом.

-Це важливо… - вже ж наважилась пропищати.

А тоді швидко підвелась навшпиньки та на витягнуту руку сунула свій телефон Баришеву під очі. Той відсахнувся, але встиг вихопити з крихітних пальчиків гаджет, по екрані котрого швидко пробіг поглядом. Снігурка вела переписку із якоюсь Карамелькою – дівчиною з великим бюстом і привабними формати, а ще симпатичним личком. З такою можна було б і познайомитись – мелькнуло  в його голові.

     «Янка, ноги в руки і гайда на адресу, там треба побути хвилин десять з дітьми», «Яночко, виручи», «Януся», «Михась підтягнеться і тобі допоможе», «Не мовчи, кнопка», «Я бачу, ти читаєш мене», «Тобі не шкода сестри, підміни…», «Янко, не будь шваброю». Останній аргумент змусив Баришева задуматись та посміхнутись. У нього самого був молодший брат, якого доводилось сотні разів витягувати із халепи, інколи ціною свого часу та значної суми із рахунку в банку. Але, що вдієш? Ми все одно любитимемо наших рідних, щоб вони не коїли.

- А до чого тут я? – запитав в Снігурки.

- Можливо зможемо заїхати на кілька хвилин привітати дітей. Вони чекають, а сьогодні свято.

- І якщо не заїдемо, Карамелька втратить роботу, - продовжив думку Баришев.

- Вона моя сестра і потребує допомоги, - насупила брови дівчина.

- Цікаво, а що вона сама зараз робить?

Снігурка знітилась та почала переминатись з ноги на ногу. Що сказати? Правду? Навряд, бо цей тип точно її не виручить. Леська десь зараз засідала в ресторані із черговим багатим папіком. І коли вона втихомириться, подумала дівчина. Сестра постійно в пошуках багатого жениха, і ніяк не може прийняти, що таки як вона тисячі, а щастя посміхається одиницям.

Яна завжди жила по принципу: розраховуй на себе сам. В інституті, на роботі, в спілкуванні з друзями вона була завжди тихою та скромною, не любила шумних компаній, випивки, не шукала багатства  чи вигідних знайомств. Хоча престижне бюро перекладів відкривало перед нею такі можливості. Звичайна посередність, або «сіра мишка», як любила говорити Леся. А ще дівчина страшенно комплексувала з приводу свого маленького зросту. Шкільні цькування надовго залишили у її серці грубі шрами.

-То як? – все ж наважилась запитати.

-П'ятнадцять хвилин… - підняв вказівний палець Баришев та направився до білого Вольво, що стояв останній на зупинці.

- Куди Ви? – поцікавилась дівчина. – Моє авто ось.

Тоненька ручка вказувала на стареньку, напевне старшу за свою власницю, червоненьку Таврію.

Баришев здивовано закліпав очима. Цього ще не вистачало. І як він має із своїм ростом поміститись в консервну баночку?