ГЛАВА 4

Коли від’їздили від поліції, у душі Олександра закрався прикрий здогад -  щось пішло не так. Спочатку поліцейський їхав у правильному напрямку, згодом повернув на іншу вулицю і помчав у протилежну сторону від його будинку. Різні здогади ятрили розум: можливо сталась надзвичайна подія  і потрібно негайно рятувати світ, можливо знайшли бездиханне тіло Марії і зараз його везуть на впізнання, а можливо… можливо… можливо. Можливо причина в Снігурочці?

Тривога зросла, як тільки він випхався із бісового «бобика» і побачив перед собою величезний торговий центр на окраїні.  Дідько, та він на протилежному кінці міста!  Без машини! І на додачу – кавкнула останній раз розряджена батарея телефону! Гірше годі придумати, та схоже це лише початок.

-Понятий, - раптом звернувся до Олександра поліцейський, хоча спочатку Баришев навіть оглянувся, не вірячи, що звертаються до нього. – Так-так, Ви, чоловік, який приїхав з потерпілою Якимовою. В дами ялинку поцупили біля торгового центру. Ви бачите місце злочину? Тоді підпишіть протокол.

Олександр знову озирнувся, але поруч біля  Снігурочки не було нікого, отже помилки немає – він понятий! Перше, що закралося в голові – розіграш, новорічний розіграш, замовлений партнером Пшевульським.

-Я зрозумів, - розплився в щасливій посмішці Баришев, і підписавши протокол, додав,- Анджею – привіт!

Поліцейський глянув на нього, мов на божевільного, проте мовчки сів в «бобик» і поїхав.

-А ти молодець, - Олександр перевів погляд на Снігурочку. – Круто мене розвела в поліції, якоїсь миті навіть злякався такого знайомства. Телефонуй Пшевульському і передай від мене привіт!

Дівчина насупилась та підозріло відступила від Баришева крок.

-Я не знаю ніякого Пшевульського…- відказала вона.

-Та годі! – зіниці чоловіка наповнювались злістю. – Спектакль закінчено, герої можуть знімати маски. Набери, я сам з Анджеєм переговорю, а то у мене телефон сів.

Дівчина знову відступила на крок, готова дременути на всі чотири сторони від дивного незнайомця.

-Ви помиляєтесь, я не знаю такої  людини!

І вже розвернулась  тікати, однак Баришев одним скоком скоротив між ними відстань. Боляче вхопивши тендітне створіння за руку вище ліктя, прошипів їй в обличчя:

-Дівчинко, зі мною жарти погані! Дай телефон.

В очах Якимової він прочитав страх, але не зважав на жах, який та відчула. Продовжуючи утримувати незнайомку, вільною рукою вихватив з її тремтячих пальців гаджет і почав швидко перелискувати телефону книгу та журнал дзвінків. І чим довше він блукав в стільниковому, тим сильніше проявлялось на обличчі роздратування та відчай. Жодного натяку на Пшевульського: дзвінки від коханого, Лесі, матері, Оксани, Віри, Ніки і так далі. Жодної зачіпки на Анджея чи Валюса.

-Що ти робила в поліції? – з нотками нестримної люті  накинувся на бідолаху.

Дівчина в розпачі не втрималась і рясно залилася слізьми:

-У мене Сніговик вкрав ялинку.

-Який ще в біса сніговик?

-Такий білий і привітний, - розридалась Якимова. – Я йому довіряла, а він… він …

Снігурочка так голосно схлипувала, що на їхню дивну парочку почали коситися перехожі. Баришев кипів від люті, наче переповнений окропом казан, ще хвилину – і у нього зірве дах.

-Заспокойся! – трохи ніжніше звернувся до дівчини. – Як тебе звуть?

-Яна…

-Мені потрібно у райвідділ поліції, в мене наречену викрали і будинок обнесли, - спокійним тоном відізвався Олександр. – Необхідно спіймати таксі.

-Навіщо? - шморгнувши носом, звернулась Яна, - Я на автомобілі і зможу Вас довести куди потрібно. Все таки по моїй вині Ви тут. Дозвольте допомогти?

Баришев знову відчув дивне відчуття, що незабаром пошкодує  про свою згоду на милу пропозицію. Та діватись нікуди – яйця то не можуть чекати!