ГЛАВА 3

Супроти здоровеного чолов’яги Снігоронька здавалась крихітною і тендітною дівчинкою,  яку він ось-ось підхопить на руки та понесе у свою темну печеру.

-Будь ласочка, не відмовляйте мені, - прозвучав жалібне її голосок.

-Та відчепіться Ви нарешті від мене, - силою скинувши руки дівчини із свого пальто, проричав Олександр. – Божевільна якась!

    Відчувши себе вільним від залізної хватки, він стрепехнув плечима, обійшов незнайомку та вже було вхопився за ручку дверей, як раптом ті швидко прочинились і в кабінет влетів ще один здоровило. Не меншого, ніж Баришев, росту чоловік, однак набагато крупніший за рахунок гірки-живота, здивовано витріщився на парочку.

Від споглядання на цього велета дівчина слізно скривилась та важко видихнула – перед нею знаходився поліцейський, з яким вона протягом останньої години заповнювала бланки, пояснення та ще якісь незрозумілі та непотрібні документи. Снігурочка мала думку, що безцінний час, котрий  невблаганно гнав стрілки годинника під час цієї безглуздої писанини, був згаєний даремно, - її ялинка поступово переходила у статус безнадійно викрадених речей.

Поліцейський, на уже добрих кілька днів не голеному обличчі, скривив невдоволену гримасу та звернувся до Баришева, який все ще стояв біля порогу:

-Як добре, що я Вас знайшов.

У відповідь той здивовано підняв брову і промовив:

-Радий, що нарешті дочекався. Ми можемо приступити  одразу до діла?

-Звичайно, люблю діловитих людей, - відказав перший, – ходімо зі мною.

Баришев відчув полегшення, поліцейський, який щойно зайшов у двері, вселяв йому довіру, отже зараз він повідомить про викрадення і зникнення коханої, та із спокійною душею відправиться на митницю. Оперативність реагування служителів закону на його звернення давала надію, що найближчим часом все вирішиться.  

-Так, добре, - відповів  та поспіхом направився за офіцером, який  швидкою ходою помчав із кабінету до сходових маршів.

Снігурочка трішки постояла, переминаючись з ноги на ногу, і теж подріботіла за чоловіками.

Вийшовши у двір, поліцейський зупинився біля старенького «бобика» і винувато поглянув на Баришева та дівчину.

- Вибачайте, що не з комфортом, але їдемо чим маємо, - з цими словами він прочинив перед ними задні пасажирські дверцята машини.

-То поїхали моїм авто, воно на стоянці, - відказав Олександр, на  що офіцер заперечно похитав головою.

-Використовуємо тільки службовий транспорт, тому прошу, - і вказав рукою на сидіння.

У Баришева часу на роздуми не було,  він слухняно заледве вліз у «бобик».

-А Ви чого чекаєте? – звернувся поліцейський до Снігуроньки.  – Ви ж винуватиця сьогоднішнього свята, ласкаво прошу!

Не приховуючи свого невдоволення, він шумно закрив за дівчиною дверцята. Баришев ніяк не міг зрозуміти, чому Снігурочку везуть до нього додому, але розпитати поліцейського, який зараз сидів за кермом і вирулював в гущу транспорту на проїзній частині, не міг – його та водія розділяли засклені грати. Чоловік перевів понурий погляд на свою супутницю. Дівчина сиділа, прижавшись до дверцят машини, наче боялась, що він її вкусить чи зробить боляче. Виглядала вона змучено та перелякано. На мить Олександр допустив думку, що таке тендітне створіння необхідно тримати вдома та берегти як порцелянову ляльку – занадто вразлива та крихітна.

Щоб хоч трохи заспокоїтись та перевести думки у холодний режим, Баришев декілька раз шумно видихну та врешті розслабився. «Необхідно поспішити на митницю, - думав він. – Зараз швидко покажу, що вкрали і щодуху пожену розбиратись із яйцями». Та згадавши, що його кросовер знаходиться біля відділку, не втримався:

-Дідько!

Дівчина сполохано озирнулась та ще більше вжалась  в дверцята. Якби їх можна було відкрити із середини, то напевне незнайомка вже вискочила на першому повороті.

-Щось знову сталося? – тремтячим голосом запитала вона.

-Майже нічого надважливого, - відказав, давши зрозуміти, що на цьому розмова закінчена.

Дівчина поволі відірвала від нього погляд та знову втупилася у вікно. Про що вона думала? Про те, що сьогодні найпаскудніший день з усіх паскудних днів її життя. А так чудово починався ранок, багатообіцяюче, святково!

      Дівчина боляче замружила очі. У пам’яті постав сонний коханий, якого вона збудила ніжними поцілунками, його солодкі обійми  і звичне «па-па», коли зачиняв двері, йдучи на свій останній робочий день в цьому році. Ось пригадала, як натхненно прикрашала ялинку до свята, збиралася із новорічною піснею на устах до магазину за покупками. Аж тут дзвінок від старшої сестрички Лесі розбив в друзки всі найкращі сподівання  і закинув в халепу, з якою вона ніяк не може розібратись.

     Сестра працювала аніматором і жалібно благала замінити її на кілька годин – постояти у костюмі Снігуроньки біля одного із торгових центрів та повсміхатись перехожим. Довелось поїхати в контору Лесі, взяти костюм, а так як дівчина прибула останньою, то їй дістався не по розміру великий. Та ще й вручили ялинку. Мовляв, без неї ніяк. Сувора жіночка, роботодавець сестри, строго приказала слідкувати за дорогим декоративним дивом, вартістю у кілька зарплат Лесі.